Дід Семен вийшов з електрички, трохи постояв, після довгого сидіння ноги відмовлялися йти.

Народ швидко розбрівся у різні боки, у будь-якому напрямку були дачі. Йому треба було перейти залізничний міст через річку, спуститися з нього високими сходами, потім трохи ще пройти з гірки, і він на місці.

Цього літа він тут ще не був. А минулі роки син відвозив їх на машині навесні та забирав восени до міста. Пенсія приходила на карту, магазин у дачному товаристві був, а син із сім’єю іноді приїжджав.

А цього року ось рідко буває. Біда в них сталася. Дружина, Галя, ще взимку впала і зламала ногу у двох місцях та шийку стегна.

Та й платна, якщо гроші й знайдуть, навряд. Вік.

Дід Семен плакав удома, щоб ніхто не бачив. Він розумів, що це початок кінця. Як це прийняти, він не знав. Чи не був готовий.

Поки дружина була в лікарні, він усе думав як жити далі. Потім узяв себе в руки, він завжди був сильним, каменем, як говорила його Галя.

Він сам про неї піклуватиметься, все робитиме сам. Вони давно живуть разом, золоте весілля давно відзначили. Будь-яке в житті бувало, і дружина його виходжувала після аварії, на ноги поставила.

А він що не зможе чи що? Він все продумає, щоб їй було зручно, головне, щоб їй боляче не було і духом не впала. І лежачи можна жити.

Нехай їм залишився рік чи два, це вже не важливо, аби разом. Він готуватиме те, що вона любить, разом дивитимуться телевізор, читатимуть книги, як раніше.

Вона в’язатиме, гратимуть у шахи та у карти, вони так любили грати у карти в молодості, навіть пісні співатимуть, потихеньку, напівголосно, як раніше.

Вони так добре співали! Та чи мало радощів у житті, не треба зневірятися.

Сьогодні дід вирішив порадувати дружину малиною, син ще за тиждень тільки приїде з відрядження, а покупну вони не люблять, своя завжди смачніша. Поїхав першою електричкою і до обіду хотів уже повернутися.

Якщо дружині щось буде потрібно вона може постукати в стіну, сусідка прийде в неї ключ є, так домовилися.

Ділянка заросла травою, огірки та помідори садити не стали, тільки ягода. Син із дружиною приїжджали зібрати полуницю, смородину. Звісно їм привозили.

Малина взимку сильно вимерзла, ягід було замало, але дуже великі. Знайшов на кухні коробочку із кришкою з-під печива, із тонкого пластику. Невелика така, літра на півтора, та і ягоди більше не буде.

Хотів поїхати одразу як зібрав малину, але тут сусіди, раді були зустрічі, адже стільки років пліч-о-пліч жили. Слово за слово, а час іде.

Сусіди пригостили овочами, що в кого було, і кабачок, і огірки, і помідори, і горох, і навіть яблука, маленькі рожеві, принесли. Дід знайшов у сараї коліщатка від сумки візка, поставив свій старий рюкзак, все добре уклав, коробочку малини поставив зверху.

У сараї побачив свої вироби – вирізав з дерева то фігурки, то картинки, дудочки, свистки діткам робив. Взяв у руки довгу недороблену рибину, хвіст не встиг вирізати минулого літа, а потім зайнявся чимось іншим і цю відклав на потім.

Покрутив рибину в руках і вирішив забрати додому, доробити на дозвіллі. Замотав у ганчірочку і засунув у рюкзак, шматок бруска не хотів залазити й висовувався.

Дід просто прикрив його ганчіркою, засунув свистульку – маленьку пташку, правнучці вирізав, а їй не сподобалася, кинула.

Йому треба було встигнути на останню електричку. Ні, вона не остання, звичайно, потім просто була перерва чотири години та довелося б чекати вечора.

Назад треба було йти в гору. Сонце піднялось і стало жарко. Дійшовши до мосту, перед високими сходами, дід зупинився перепочити. Йому було жарко. Син завжди йому казав:

-Батько, навіщо ти цей піджак влітку носиш? Адже жарко.

-А як же я без нього? У мене тут у внутрішній кишені й документ, і гроші, і телефон, і ключі. Та й звик я, не можу без нього.

-Ну так можна жилет взяти, у нього спина з сітки, а кишень ще більше. І не жарко і є куди все покласти.

-Та ну жилет! Я все життя піджак носив!

З висоти дачі були як на долоні, то хотілося постояти подивитися, коли ще сюди потрапить. Але, треба йти, електричка не чекатиме.

Три підлітки теж поспішали на електричку. Весело перемовляючись:

-Нащо ми тяглися в таку далечінь, що твоя мама не могла тобі на картку грошей кинути?

-Ні, Не могла. Вона ягоду за готівку продає. А ти що не задоволений? Натомість пиріжків поїли.

-Так їжа смачна.

Дід Семен піднявся на міст і відпочивав. Згадалося, як вони з Галею отримали цю ділянку, як любили сюди їздити, як любили стояти на цьому самому мосту, коли проходив поїзд.

Інші намагалися пропустити поїзд і потім перейти міст, бо страшно. А вони не боялися. Ах молодість, молодість, коли ж це було.

Двоє підлітків обійшли діда, а третій зачепився за візок і мало не впав. Розлютився і зі словами:

– Ти чого, дід старий, посеред дороги став? – Ткнув ногою рюкзак що було сили.

Дід прийшов до тями від спогадів, і спробував ухопити хлопця за майку:

-Ти, що негідник робиш!

Хлопці вже з реготом бігли мостом.

Електричка була майже порожня. Дід пройшов у вагон і сів біля вікна. Потяг рушив, колеса застукали та замиготіло все за вікном.

Двері вагона з гуркотом відчинилися і ввалилася та сама трійця. Вони сміялися, обговорювали, що вони там комусь сказали та те, що їм відповіли. Побачили діда і посідали навпроти нього. Вирішили посміятися з нього.

-Діду тобі не жарко? Мабуть, мізки вже киплять.

– Та які там мізки, там уже желе, а не мізки.

Дід Семен підсунув до себе візок і почав розв’язувати рюкзак. Він хотів дістати недороблену рибину, вона нагадувала палицю, і пригрозити цим хамам. Але раптом хлопці притихли.

-Дивись у нього з рюкзака кров капає.

Крізь тканину рюкзака проступали яскраво-червоні плями.

-Що у нього там? Він що когось того…?

З рюкзака з’явився дерев’яний брусок.

-Це сокира! Це з неї капає?

Один схопився, і з криком “маніяк” рвонув по проходу, спіткнувся об чиюсь сумку впав, за ним рвонули й двоє інших. Наприкінці вагона вони знову зареготали, потім пішли в інший вагон.

Дід розгорнув рибину, зняв ганчірку. Коробочка з малиною перетворилася на кашу. Дістав пакет, поставив туди зламану коробочку, не викидати ж, що добру пропадати, варення зварить.

Ганчіркою витер руки рюкзак і підлогу під рюкзаком. Став дивитись у вікно, сльози так і намагалися вирватися назовні. Дід часто кліпав і вперто намагався їх стримати.

За два сидіння сиділа молода жінка з дівчинкою років шести. Вони спостерігали за дідом і тихо розмовляли. Дівчинка підійшла і спитала:

-Дідусю, а чому у тебе ягода така, ти що впав?

-Та ні, не впав, це ось ці поганці мені рюкзак штовхнули та все пом’яли. А я її старенькій бабусі віз. Хворіє вона.

Дівчинка втекла до мами, щось їй розповіла. Потім повернулася, в руках у неї було маленьке, дитяче відерце, повне малини.

-Візьми дідусь. Нехай твоя бабуся одужує. – І втекла до мами.

Дід тримав маленьке відерце і не міг уже стримати сльози, вони котилися по зморшкуватих неголених щоках. Поставив відерце на сидіння, порився в рюкзаку, дістав маленьку дерев’яну пташку. Поманив дівчинку рукою.

– Дивись, подуй ось у цю дірочку. І пташка заспіває.

Дівчинка дунула і заспівав свисток.

-А ти потихеньку дуй, як пташка співає.

І тоненьким голоском заспівала дерев’яна пташка.

– Ох, ти, пташка невелика. Всі ви, поки маленькі, такі добрі, добрі, жалісливі. Звідки ж такі дорослі беруться. У який момент у вас все ламається?

Погладив дівчинку по голові зморшкуватою рукою.

Куди ж йде любов і жалість? Його син, коли був маленький, був такий домашній, всі маминим синком звали. Навіть коли одружився, жив у дружини, щодня до них забігав, сумував за матір’ю.

Потім, як то рідше приїжджав, але дзвонив завжди. І тепер знадобилися гроші на операцію. Але ж у сина вони є, він хотів машину поміняти. Семен чув як невістка синові казала:

“І не надумай їм гроші пропонувати, їй скільки жити там залишилося? Це просто гроші на вітер викинути. У тебе он скоро вже онуки будуть, а ти все про матір думаєш.”

Так і не запропонував син гроші. Та вони б і не взяли, так вирішили. Їм було важливо, щоб син запропонував. Машина для нього важливіша.

Ось і залишився осад у душі, що якось не правильно сина виховали, упустили щось дуже важливе. Щось таке, що коли його впустиш, то потім зведешся, і життя не в радість буде. Ось як ця машина. Чи буде вона синові на радість?

Про те, що трапилося сьогодні, як і про почуту розмову сина з невісткою, дід Семен дружині не розповів. Навіщо її турбувати. Своїх треба берегти.

А він завжди беріг свою Галю. Про малину сказав: упустив випадково. А про дівчинку розповів. І дружина весь вечір усміхалася, захоплюючись маленькою дівчинкою. Радіючи тому, що у світі є доброта та співчуття.

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!