У мене лише один син, він для мене цілий світ.

Коли він одружився і сказав, що житиме зі мною, я була тільки рада, мені зовсім не хотілося залишатися однією на старість.

Наталка наро дила двох дітей.

Поки я доnомагала їм доглядати маленьких дітей, невістка не могла натішитися моєю присутністю.

Але діти виросли, у моїй доnомозі більше немає потреби, і Наталка щось на хабніла.

Мало їм місця тепер у двокімнатній квартирі.

Нещодавно я виnадково підслухала розмову.

Наталя вмовляла Семена, щоб він поговорив зі мною, мовляв, щоб спробував переконати мене перебратися на дачу.

У мене в селі справді є будинок , який від батьків дістався.

Іноді влітку я їду туди, щоб відпочити.

Але жити там постійно неможливо, будинок старий, умов для постійного проживання не має.

Я тоді різко увійшла до кімнати і нагадала, що квартира мені належить.

-Ви що мене з моєї ж квартири вирішили вигнати?

-Ольго Михайлівно, ви не так все зрозуміли, – стала виправдовуватися Наталка.

Але я собі вирішила вже все, якщо їм не подобається моя присутність – нехай переїжджають жити окремо.

Якраз навчаться самостійності, а то я і готую, і забираюся у квартирі після них.

КІНЕЦЬ.