Похвалилася, що назбирала 150 тисяч гривень! Допомагати бабусі не буду ні грошима, ні продуктами. Краще на себе витрачу. А її квартира і так буде моя. та не спішіть мене засуджувати!

Знаєте, як зазвичай пенсіонери скаржаться, що жити важко, пенсія маленька, не можуть собі дозволити нормальну їжу? Я згодна, що пенсія звичайного українського пенсіонера злиденна, але і її треба вміти витратити, планувати.

Ось на приклад. Моїй бабусі 71 рік. Живе окремо у двокімнатній квартирі. Тато їй оплачує комуналку, хоч у самого зарплата невелика.

Сто разів пропонували бабусі продати квартиру і купити однокімнатну квартиру чи будинок у селі. Але вона навіть чути не хоче жодних аргументів такої вигоди. Ще й ображається.

Бабуся купує продукти найдешевші чи прострочені. Я вже працюю, часто даю трохи грошей, але як не прийду до неї в гості, у неї замість олії – найдешевший маргарин.

Я її питаю, куди вона витрачає гроші, які ми їй даємо з татом. Адже навіть комуналку не платить, ліки теж тато купує. Мовчить і усміхається у відповідь, каже іноді, що не моє діло.

Коли бабуся дізналася, що я виходжу заміж, сказала, що весілля робити не потрібно, краще гроші збирати. Я запротестувала, але бабуся з почуттям переваги сказала, що вчитиме мене економії, і я ще їй спасибі скажу.

Похвалилася, що назбирала 150 тисяч гривень! Я не повірила, але бабуся зізналася, що навіть речі продавала, без яких вона могла обійтися, і навіть ті, що ми дарували їй на день народження та інші свята!

А тепер чого ці гроші варті, скажіть? Житла на них не купиш, здоров’я і молодість також. І якщо якийсь час тому на них можна було нормально жити, то тепер це просто лежить стосами двадцяток, які вона нікому не віддасть.

Для пенсіонера і зараз це величезні гроші, але вона їх витрачати не збирається. Взяла з мене слово, що я нічого не скажу батькові.

Я зробила висновки, що допомагати їй не буду ні грошима, ні продуктами. Краще на себе витрачу. А її квартира і так буде моя, бо я одна у них спадкоємиця.

А навіть якщо і ні – обійдуся.

Джерело