— Поговори з батьком! Він має повернутися додому, — наполягала мати.

Сергій сидів на дивані, переглядаючи стрічку новин у смартфоні. Телефон завібрував — на екрані засвітився знайомий номер матері.

Це був уже третій дзвінок за вечір — Алла Дмитрівна зовсім не могла заспокоїтися.

— Алло, мамо, що знову трапилось? — запитав він.

— Та все те ж саме! Синочку, твого батька знову немає вдома. Можливо, він і не повернеться… Я дуже хвилююся, не сплю, не хочу його втратити. Треба щось робити! — схвильовано заговорила жінка.

— Мам, тато — доросла людина, хіба можна його вчити жити? Вам обом по п’ятдесят два роки…

— Саме тому! — наполягала Алла Дмитрівна.

— А він закрутив роман із двадцятишестирічною секретаркою… Сергію, ти розумієш, що це означає?

— Розумію, але, нічого не можу зробити, — тяжко зітхнув Сергій.

— Він дорослий чоловік і прекрасно усвідомлює свої вчинки…

— Ні, синочку, ні! Зрозумій мене, я не хочу його втратити! Він скоротив мої витрати вдвічі. Мені здається, це натяк, що він піде від мене. Якщо він мене залишить — куди я подінуся? Без грошей, без підтримки?

Сергій важко видихнув. Батьки жили окремо, в іншому місті, обоє одного віку. Він пам’ятав, що мама ніколи не працювала — все життя приділяла догляду за собою.

Саме тому вона й не виглядала на п’ятдесят два роки. Оточуючі давали їй максимум сорок. Та конкурувати з молодою дівчиною вона все одно не могла.

Чоловік Алли Дмитрівни мав власний невеликий бізнес — доставку питної води в офіси.

Кілька місяців тому на місце жінки, яка пішла в декрет, прийшла нова співробітниця — Діана. Між нею та чоловіком спалахнули стосунки, і Володимир забув, що одружений.

— Мамо, він просто награється і заспокоїться. Якщо ти не збираєшся з ним розлучатися — просто чекай, — заспокоював Сергій.

— Що ти таке кажеш? Ти хочеш, щоб я спокійно дивилася, як твій батько закручує інтрижку з цією дівчиною? Чому він руйнує нашу сім’ю? Ми ж прожили разом стільки років… — зі сльозами говорила Алла Дмитрівна. — Поговори з батьком!

— Як саме? — бурчав Сергій, який напередодні вже телефонував батькові.

Він не хотів передавати матері слова, які почув у відповідь.

— Приїдь і поговори з ним! Спробуй донести, що я ображена і можу пробачити, — наполягала Алла Дмитрівна.

— Може, просто зателефоную? Навіщо їхати? Це ж далеко, — запропонував Сергій.

— Аби повернути батька в сім’ю, можна хоч куди поїхати! — бурчала мати.

— Ти повинен його повернути!

— Мамо, а ти сама з ним не пробувала поговорити? Можливо, ти просто накручуєш себе?

— Поговорила, а що з того… Він сказав, що серцю не накажеш, але залишати мене не збирається. Каже, що скучив за молодістю, потребує гострих відчуттів. Він бачить у мені тітку, не цікавиться моїми проблемами. Зовсім забув, що я — особистість, якій потрібна любов і турбота, — з обуренням пробурмотіла Алла Дмитрівна.

Сергій слухав материні скарги, розуміючи, що, здається, його втручання не обов’язкове.
Та внутрішній голос підказував — не можна залишати матір саму і здаватися перед егоїзмом батька.

— Добре, мамо, я приїду на вихідних, поговоримо втрьох. Спробуємо розібратися, що реально можна зробити. Тільки не хвилюйся заздалегідь, добре?

— Ах, синочку, спасибі тобі! Тільки ти можеш врятувати нашу сім’ю! — зраділа вона.

У суботу Сергій поїхав до батьків у сусіднє місто. Володимир Іванович зустрів сина з підозрою.

— Дарма приїхав. Я сам розберуся зі своїми справами. Мама перестаралася. Тобі теж раджу не лізти. Ми — дорослі люди, самі владнаємо!

— Тату, послухай мене. Маму турбують ваші стосунки. Ти кажеш одне, а робиш зовсім інше…

— Що? — здивовано скривився Володимир Іванович.

— Я про фінанси. Чому ти став менше давати їх грошей? — уточнив Сергій.

— Я заробив ці гроші, тож сам вирішую, кому і скільки давати, — з усмішкою відповів батько.

— Можливо, варто звернутися до сімейного психолога? Тато, твоя Діана вдвічі молодша за тебе… — Сергій не завершив думку.

— Психолог? Ні, я нікого у свої справи не впускатиму, — рішуче відкинув ідею Володимир Іванович.

— Просто спробуй… Тато, зруйнуєш сім’ю — потім нічого не повернеш, — зітхнув син.

Попри категоричність батька, Сергій продовжував наполягати. Ввечері він таки переконав рідних сісти за стіл переговорів. Алла Дмитрівна, струнка й доглянута, сіла навпроти чоловіка з тривожним поглядом, пронизуючи його виразними карими очима.

Володимир ж виглядав розслабленим, відкинувшись у кріслі і з легкою усмішкою.

— Любі мої, — почав Сергій у помирливому тоні, — давайте подивимося правді в очі.

Проблема очевидна: тато закоханий в іншу жінку, а мама через це нещаслива. Особисто я вважаю, що нам треба знайти компроміс. Є різні варіанти вирішення. Наприклад, консультація у психолога.

— Ніяких психологів! — різко перервав Володимир. — Ми з твоєю мамою прекрасно обходилися роками без сторонньої допомоги.

— Тоді може, домовитися про правила? Наприклад, припинити урізати витрати і почати ставитися одне до одного з повагою? — запропонував Сергій.

— Або припинити романтичні зустрічі з тією Діаною, — підтримала Алла Дмитрівна, пильно дивлячись на чоловіка. — Все одно ти їй не потрібен.

Володимир зам’явся, але неохоче погодився обдумати пропозицію сина.

Наступні кілька днів минули непомітно. Володимир Іванович намагався переглянути своє ставлення до дружини.

Володимир Іванович став більше часу проводити з дружиною, рідше зникав на зустрічі з секретаркою. Його увага до Алли Дмитрівни помітно зросла — з’явилися теплі жести, знаки поваги й навіть щирі компліменти.

За тиждень чоловік повідомив, що вирішив розірвати стосунки з Діаною і навіть звільнив її з роботи. Адже почув, як вона хизувалася подрузі, що скоро претендуватиме на бізнес свого коханця та розведе його на майно і гроші.

Поступово стосунки між батьком і матір’ю Сергія поліпшилися. Від радості Алла Дмитрівна одразу зателефонувала сину:

— Синочку, тато повернувся до мене! Здається, наша родина отримала другий шанс! До речі, він звільнив Діану!

Сергій здивувався й одразу набрав батька, щоб переконатися, чи це правда. Володимир Іванович підтвердив сказане, додавши, що «розрив із Діаною дався непросто».

— З нею або розоришся, або серце не витримає, — зітхнув він. — Їй постійно потрібна була увага, подарунки, компліменти, а я вже не хлопець.

Однак миру вистачило ненадовго. Через сім місяців Алла Дмитрівна знову подзвонила Сергієві, і на цей раз зі сльозами.

— Синочку, поверни батька! Він знову з якоюсь рудою ходить! Я сама бачила, як вони сідали в машину…

— А ти з ним говорити пробувала? — втомлено зітхнув Сергій. — Тато, здається, зачастив зі своїми пригодами…

— Приїдь, як тоді! Тоді допоміг, і зараз допоможеш! — наполягала мати.

— Мамо, а може, час подати на розлучення? — несподівано запропонував він.

— Ти хоч розумієш, що кажеш? — обурено відреагувала Алла Дмитрівна. — Я не збираюся з ним розлучатися! Як я житиму? Мені ж доведеться працювати…

— Ну а що ще лишається? Або терпи, або розлучайся. Але я більше втручатися не буду, — твердо сказав Сергій.

За тиждень Сергій дізнався: батько подав на розлучення. Мати знову зателефонувала, тепер — з благанням.

— Відмов його, Сергію! Він не розуміє, що творить!

— Я більше не втручаюсь. Треба було ще тоді не лізти… — коротко відповів син.

Після кількох хвилин умовлянь мати образилась і… заблокувала його номер.

Від батька Сергій дізнався, що розлучення таки відбулося. Матері дісталася однокімнатна квартира, яку подружжя здавало в оренду. Володимир пообіцяв певний час ще допомагати грошима, але наголосив:

— Потім — усе. Досить сидіти на моїй шиї. Час самостійності.

Аллі Дмитрівні не залишалося нічого іншого, як прийняти умови колишнього чоловіка.

Та винним у розлученні вона вважала не його, а Сергія, який не поговорив з батьком. Звісно, легше когось звинуватити, ніж взяти відповідальність на себе.

Після розлучення Алла Дмитрівна ще кілька тижнів жила у повному ступорі. Тиша в квартирі, де раніше лунали чоловічі кроки та звук телевізора, здавалася нестерпною. Спершу вона намагалась тримати марку: доглянута, вишукано одягнена, з укладкою навіть удома. Та реальність швидко нагадала про себе — грошей ставало все менше, а колишній чоловік натякнув, що фінансова підтримка невдовзі припиниться.

Після кількох безсонних ночей Алла Дмитрівна зібралася з духом і вперше за багато років пішла на співбесіду. Її взяли консультанткою в магазин косметики — спершу з погодинною оплатою, а згодом перевели на ставку. Вона швидко зрозуміла, що хоч і не звикла працювати, але має гарну пам’ять, приємну зовнішність і вміння переконувати. Клієнтки слухали її поради, а керівництво хвалило за врівноваженість і ввічливість.

Минуло кілька місяців, і жінка почала змінюватися. Уперше за довгий час вона відчула себе незалежною. Увечері вона приходила додому втомлена, але задоволена. Її очі більше не блищали від сліз, а від внутрішньої впевненості. Сергієві вона не телефонувала, але одного разу випадково написала повідомлення:

«Я працюю. Сама. Усе буде добре. Дякую, що колись сказав мені правду. І пробач, що тоді тебе не зрозуміла».

Тим часом Володимир Іванович теж змінився, хоч і не одразу. Роман з рудоволосою дівчиною виявився недовгим — вона швидко зникла, щойно він перестав бути «щедрим». Бізнес похитнувся після втрати партнера, а самотність наздогнала тоді, коли він найменше її очікував. Друзі поодинці почали від нього віддалятись: хтось не схвалював поведінки, інші — просто мали свої турботи.

В один дощовий листопадовий вечір він усе ж зателефонував Аллі Дмитрівні. Не просив повернутись, лише тихо спитав, як вона.

— Усе добре, Володю, — спокійно відповіла вона.

— Я працюю. У мене все налагоджується.

— А ти… не шкодуєш? — зупинився він.

Вона довго мовчала, а потім сказала рівно:

— Ти знаєш, я шкодувала. Але не через розлучення, а через те, що так довго терпіла. Зараз — ні. У мене нове життя. І назад я не повернусь.

Цього разу замовк він.

Вони більше не бачилися. Але іноді, коли Сергій навідував батька, той розпитував, як справи у матері. Не з докором, а з ноткою смутку.

— Мамо, ти про нього ще думаєш? — якось обережно запитав Сергій.

— Думаю, — відповіла вона.

— Але вже не як про чоловіка. Як про людину, яка була частиною мого минулого. А майбутнє, Сергію, я тепер творю сама.

І цього разу він не став сперечатись. Лише усміхнувся. Вперше за довгий час — щиро.

Джерело