Моя донька, закінчивши школу, вступила до університету і переїхала в столицю, де й залишилась жити. У рідне містечко вона приїжджає дуже рідко. Я її не засуджую, розумію, що там у неї нове життя, робота, сімейні клопоти. Та й що вона тут забула. Більшість її однолітків давно виїхали у пошуках кращого життя. Вісім років тому я стала вдовою. Чоловіка не стало й він так і не дочекався онуків.

Донька вийшла заміж сім років тому. До того вони жили у цивільному шлюбі, та коли дізнались, що стануть батьками, вирішили узаконити стосунки. У доньки народилась двійня. Коли малюкам виповнилось по два місяці, моя Світлана разом з чоловіком приїхали мене провідати й онучок показати. Побули кілька днів та знову повернулись у столицю. Насичене життя та трудові будні не дозволяють довго байдикувати. З того часу ми не бачились, лише час від часу телефонували одна одній.

Місяць тому я вирішила, що сама до них з’їжджу у гості, заодно й доньку з днем народження привітаю. Зібрала грошей, купила дітям гостинців та поїхала. Добре, що якраз сусідові потрібно було до Києва у справах, він мене й підвіз. У столиці я була ще в юності. Як тут все змінилось! А я й не мала змоги прогулятись, роздивитись усе. Зять зустрів мене на станції метро та відвіз до них додому.

Квартира у них красива у новій багатоповерхівці в елітному районі міста. На територію будинку просто так не зайдеш, лише з перепусткою чи на запрошення. Удома ще нікого не було. Донька поїхала забирати дітей з садочка, а зять привіз мене й одразу поїхав у справах. Та тиша й спокій – це саме те, що потрібно було після довгої дороги. Я увімкнула телевізор та задрімала на канапі.

Прокинулась від дитячої гамірної розмови. З посмішкою пішла зустрічати донечку та онучок. Але малеча дивилась на мене, як на чужу тітку. Воно й не дивно. Не згадати вже коли востаннє бачили бабусю. Подарунки, які я їм вручила, трішки розтопили лід.

Для донечки із зятем привезла пляшку своєї фірмової ягідної настоянки, завбачливо приготовленої ще влітку. Я мріяла посидіти з рідним за вечерею, наговоритись вдосталь, але все що на мене чекало, це шматок піци та кружка чаю. Донька із зятем не стала пити мою настоянку, сказали, що у них якесь здорове харчування.

Ще й дев’ятої не було, як всі порозходились по своїх кутках. Я відчула себе зайвою і нікому не потрібною. Нічого не лишалось, як піти спати. Зранку прокинулась у порожній квартирі, усі роз’їхались по своїх справах, а на столі на мене чекала якась закуска у вигляді рису з рибою. Нормально поспілкуватись та провести час з рідними так і не вдалось.

Увечері те ж саме. Всю ніч я не могла зімкнути очей. Під ранок вирішила зібрати речі та їхати додому. Бачу у цьому домі, я не бажана гостя. Поїхала, коли ще всі спали. Повернувшись додому, навіть не знала що розказати сусідам. Довелося фантазувати про щиру та радісну гостину у дітей.

КІНЕЦЬ.