— Такий там зараз цирк влаштувала, зовиця просто за голову хапається, – посміюється Тамара. – Дійшло до того, що вона до мене звернулася, щоб мій син теж у спадок вступав.

— І після всього ти ще продовжуєш називати Люду ріднею? — Подруга здивовано підіймає брову. — Чоловіка твого вже немає, на жаль, а вона тобі — ніхто, надто добре вся родина себе показала.

А навіщо вона просить твого сина у спадок вступати? А дід все життя вважав його чужою дитиною?

— Ой, у спадок мій син має вступити по праву. Навіщо? Щоб потім віддати цю частину Людмилі. У її розумінні так, мовляв, я свою частину спадщини від їхньої сім’ї вже мала.

Хоча… якщо подавати документи на користь Грицька, то нічого я тоді їй віддам, — відповідає Тамара. — Але ж ти найголовніше упускаєш, ти просто не в курсі, що там у них зараз!

Тамарі 40 років, вона у 24 роки вийшла заміж, 15 років тому зʼявився її син Грицько.

З чоловіком жили чудово, якщо не вважати того, що його родичі неабияк псували їм атмосферу й під час сімейного життя, і після, коли два роки тому чоловіка Тамари раптово не стало.

У чоловіка була повна сім’я: батько, мати, сестра Люда, молодша за брата на 7 років, їй зараз трохи за тридцять.

Як не дивно, саме зі свекрухою у Тамари складалися цілком нормальні стосунки, вона ніколи не брала участь у цькуванні невістки. Труїли її свекор і зовиця.

— Якось одразу я їм не сподобалася, — розповідає Тамара. — Свекор заявив одразу, мовляв, надто гарна дружина — чужа дружина. Ні, він до мене клини не підбивав, просто ненавидів. З розмахом, від щирого серця.

Чи не з самого початку сімейного життя батько чоловіка підозрював невістку у всіх тяжких гріхах, навіть намагався стежити за нею, щоб зловити на місці злочину.

Ось така була в нього параноя.

З батьком була солідарна і Люда, в ті роки ще зовсім дівчисько. Тамара частенько бачила зовицю, що миготіла десь у кущах з телефоном, коли виходила з роботи або їздила до своєї матері.

Звістка про цікавий стан невістки батько чоловіка зустрів уїдливою усмішкою, чоловік Тамари тоді з батьком ледь не бився, довго не спілкувалися.

Свекруха намагалася заспокоїти домочадців, а потім махнула рукою: до Грицька вона завжди ставилася добре, дарувала подарунки, сиділа з ним, якщо була потреба.

— На нашій території, — каже Тамара. — Сиділа, в сенсі. До них я хлопця не давала, та й свекруха розуміла, що не треба цього. Ніхто не хотів, щоб дід чи тітонька над дитиною вигаляли. Загалом, цирк із кіньми.

Вгамувати свекра не допоміг навіть тест ДНК, яким чоловік тицьнув у ніс батькові три роки тому, коли свекруха пішла з життя і чоловік Тамари готувався вступати у спадок за матір’ю.

Свекор тоді кричав, що спадок від святої жінки, його покійної дружини, дістанеться чужому приплоду, синові Тамари, якого вона, ясна річ, нагуляла.

Коли були готові результати, дід заявив:

— Ти мене за дурня тримаєш? Все підлаштовано. Або тобою, або твоєю дружиною, що гуляє. Вона медик! Проплатили й крапка, не вірю!

У спадок чоловік вступати не став, як і зовиця, залишили все дідові, а з батьком чоловік остаточно обірвав усі зв’язки.

Зовиця останніми роками поводилася тихіше. Спочатку вона вийшла заміж, потім дитина у неї зʼявилася, потім вона доглядала матір (Тамару свекор у будинок не пускав).

Два роки тому несподівано не стало чоловіка Тамари — серце.

Не встигла оговтатися від втрати, як почалася карусель зі спадщиною чоловіка. У спадковій історії була машина, куплена в шлюбі, та половина трикімнатної квартири, яку, знову ж таки, у шлюбі купували.

— Що творив, ти пам’ятаєш, — згадує Тамара, хитаючи головою. — У суді кричав, що мій син не має права успадковувати нічого, що він не син свого батька.

Зрештою батько чоловіка висудив собі лише малу частину.

Тамарі вдалося довести, що в трикімнатній — частка від продажу її спадщини, отриманої від бабусі, а машина у них була далеко не нова.

Загалом Тамара взяла кредит, віддала свекру гроші й майже забула про існування родичів чоловіка.

Але…

Згадати довелося: Тамара працює медичною сестрою у (розповідь спеціально для сайту – рідне слово)лікарні. Поруч — відділення урології, де жінка й побачила одного чудового дня свекра та його засмучену доньку Людмилу.

Чи не підійшла, навіщо? Чужі люди, але справами у колег поцікавилася.

— Погано там усе, — розповіли Тамарі. — Там нирки. Обидві. Дочка робила тест на сумісність, але, ти не повіриш, вона старому взагалі не дочка.

Вона нас просила цього йому не говорити, звичайно, та й нам байдуже, матері вже немає, за зраду вже не спитаєш.

Просто сказали йому, що як донор вона не годиться у жодному варіанті.

Він нервував, так. Взагалі, дуже неприємний хворий, просто жах.

Тамарі залишалося тільки похитувати головою: кому як не їй знати про те, наскільки свекор неприємний.

Батька чоловіка не стало 5 місяців тому, а місяць тому її розшукала Людмила з проханням: нехай Грицько вступає у спадок за батьком.

— Інакше мені доведеться взагалі ділити квартиру з чужими людьми, а я зараз з чоловіком розлучаюся, — повідомила Людмила.

— І найцікавіше, — усміхається Тамара, — що Грицько має стати «прокладкою», віддати свою частку потім Людмилі.

— Яким родичам? — незрозуміло дивиться на Тамару подруга.

— А таким! Двоє дітей на боці свекра, батьківство встановлено. Один народився ще до мого чоловіка, один — між чоловіком та Людмилою. Від різних жінок дітки!

— Просто відпад! Тобто свекруха Люду нагуляла, свекор на боці нажив двох діток, а негідною жінкою була ти? А з Людою чоловік розлучається не з тієї причини?

— Чому Люда розлучається — не знаю, — розводить Тамара театрально руками. — Решта все так, як ти сказала.

Я була найпоряднішою в сім’ї, та й чоловік мій. І ось тепер я точно думаю, а чи треба Грицькові вступати у спадок? Чи Люда нехай сама все розрулює?

Або вступити, але зовиці нічого не передавати, чи буде у Гриця з паршивих овець хоч вовни жмут?

Та й мені треба було б відбити ті гроші, які у мене свекор висудив, кредит я ще не закрила.

Ось така сімейка, хай їй грець!

А ви б як вчинили?