Ольга та Віктор завжди з нетерпінням чекали на запрошення на свята. Особливо Ольга – їй подобалося ошатно вбиратися, спілкуватися з друзями, та куштувати вишукані страви.

Коли прийшло запрошення на 55-річний ювілей її подруги Інеси, Ольга була у захваті.

– Вітя, уявляєш, Інеса нас запросила! Каже, урочистість буде у найкращому ресторані міста, – вигукувала вона, розмахуючи запрошенням.

Віктор тільки зітхнув. Йому більше подобалося проводити вечори вдома, у капцях перед телевізором. Але робити нічого – дружина наполягла.

У день ювілею подружжя Петрових нарядилося і вирушило в ресторан “Панорама”. Ольга у новій сукні почувалася королевою, а Віктор, у старому костюмі – не у своїй тарілці.

– Люба, ти впевнена, що нам треба туди йти? – востаннє спробував викрутитись Віктор.

– Не бурчи! Інеса – моя найкраща подруга. Ми повинні бути там, – відрізала Ольга.

Коли вони увійшли в ресторан, їх зустріла сама іменинниця – Інесса. Вона виглядала ефектно: яскраво-червона сукня, висока зачіска, яскравий макіяж.

– Олю! Віктор! Як я рада вас бачити! – Защебетала Інесса, обіймаючи гостей.

Віктор скривився від різкого запаху парфумів подруги дружини.

– Починається, – подумав він.

Перший акт вечора розпочався доволі приємно. Гості розсідалися за столами, офіціанти розносили закуски. Ольга з цікавістю розглядала інтер’єр ресторану, який виявився не таким уже й розкішним, як вона очікувала.

– Вітю, ти бачиш ці штори? Прямо, як у моєї бабусі в селі, – прошепотіла вона чоловікові.
Віктор кивнув, з підозрою розглядаючи тарілку із салатом.

– А їжа тут така сама, як у нашій їдальні на заводі, – зауважив він.
Тут до мікрофона вийшов тамада – молодий хлопець у блискучому піджаку.

– Дорогі друзі! Сьогодні ми зібралися, щоб відсвяткувати ювілей прекрасної Інеси! – почав він голосом, що більше підходить для рок-концерту, – їй сьогодні виповнюється п’ятдесят п’ять років, але я б не дав їй більш як тридцять п’ять!

Ольга скривилася. Інесса виглядала на свої роки, але ніяк не молодше, тим більше настільки!

– І де Інесса його знайшла? На дискотеці?

Віктор тільки хмикнув, спостерігаючи, як тамада намагається розвеселити публіку побитими жартами.

Але справжній сюрприз чекав попереду. Після перших тостів Інесса раптом встала та оголосила:

– А тепер, дорогі гості, я подарую вам танець!

Під звуки східної музики іменинниця почала звиватися, на кшталт танцю живота. Її пишні форми колихалися в такт, а гості завмерли з відкритими ротами. Виглядало це жахливо!

– Для чого вона це робить? – прошепотіла Ольга, ховаючи очі.

Віктор ледве стримувався, щоб не розсміятися.

– Як гадаєш, вона довго тренувалася? – Запитав він дружину.

Після виступу Інеси настала черга дарувати подарунки. Ольга з гордістю вручила іменинниці букет троянд, та коробку з дорогим роботом-пилососом.

– Щоб у тебе було більше часу на танці, – пожартувала вона.

Але Інеса не оцінила гумору. Її обличчя витяглося, і вона холодно подякувала за подарунок.

– Ви що, натякаєте, що в мене брудно? – Прошипіла вона Ользі на вухо.

Ольга розгубилася.

– Ні, що ти! Просто думали, тобі буде зручно…

Але було пізно. Інеса вже перемикнулася на інших гостей, демонстративно ігноруючи Петрових.

Віктор нахилився до дружини:
– Я ж казав – треба було подарувати сервіз, як ти хотіла.

Ольга зітхнула:
– Та вже краще б послухала тебе.

Другий акт вечора розпочався з чергового сюрпризу. Чоловік Інеси, Геннадій, вийшов до мікрофона.

– А зараз, на прохання моєї коханої дружини, я виконаю кілька пісень, – оголосив він.

Гості нашорошилися. Геннадій славився своїм талантом – він співав голосно, фальшиво, та дуже сумні пісні.

– Ох, почалося, – простогнав хтось за сусіднім столом.

Наступні сорок хвилин перетворилися на справжнє катування. Геннадій виводив сумні рулади про нещасне кохання, розлуку, та самотність. Гості похмуро колупали їжу, намагаючись відволіктися.

Віктор нахилився до Ольги:
– Знаєш, я починаю шкодувати, що ми не залишилися вдома.

Ольга кивнула:
– Я теж. Але подивися на Інесу – вона у захваті.

Справді, іменинниця сиділа з блаженною усмішкою, підспівуючи чоловікові, та розмахуючи руками в такт.

Коли музична, надто довга пауза, нарешті закінчилася, гості зітхнули з полегшенням. Але на них чекав новий удар – замість торта, офіціанти винесли таці з крихітними тістечками.

– А де ж торт? – Здивувалася Ольга.

Інеса гордо оголосила:

– Я вирішила, що тістечка – це більш вишукано. До того ж не треба поратися з розрізанням.
Віктор узяв тістечко, і відкусив шматочок.

– Так, вишукано, – пробурмотів він, намагаючись проковтнути нудотно-солодкий крем.

Ольга відсунула свою тарілку.

– Знаєш, я, мабуть, на дієті.

Третій акт вечора почався з довгої промови Інеси. Іменинниця вирішила поділитися спогадами про своє життя. Вона говорила довго, докладно, та дуже нудно.

– …А потім моя свекруха сказала мені: “Інесса, ти не так вариш борщ”. І я їй відповіла…

Гості почали перешіптуватись, деякі відверто позіхали. Віктор непомітно дістав телефон, і почав грати у “змійку”.

Ольга штовхнула його ліктем:
– Припини! Це непристойно.

– А пристойно присипляти гостей? – відрізав Віктор.

Ольга зітхнула. Вона згадала, як Інесса хвалилася, що в неї буде найкращий ювілей у місті. “Кращий, як же”, – подумала Ольга. Вона озирнулася довкола. Гості позіхали, не приховуючи нудьги.

Тут тамада вирішив пожвавити публіку. Він схопив мікрофон і закричав: А тепер, дорогі друзі, пограймо в “Угадай мелодію”!

Віктор скривився:
– Тільки не це, – прошепотів він дружині.

Але було пізно. Тамада вже тягнув нещасних гостей на імпровізовану сцену. Він почав співати якусь попсову пісню, фальшивлячи на кожній ноті.

– Хто вгадає? – кричав він, бризкаючи слиною в мікрофон.

Гості стояли з кислими мінами, мріючи провалитися крізь землю.

Ольга нахилилася до чоловіка:
– Вітя, може, підемо?

Але Віктор похитав головою:
– Не зручно. Давай ще трохи потерпімо.

Тут чомусь принесли гаряче. Ольга з надією подивилась на тарілку.

– Може, хоч їжа врятує ситуацію?

На жаль. На тарілці лежало щось, що віддалено нагадувало курку. Дуже віддалено. Віктор спробував розрізати цю страву. Ніж зіслизнув, і шматок курки відлетів під стіл.

– Ой! – вигукнув Віктор, червоніючи.

Ольга затулила обличчя руками. Віктор зблід.

– Усе, з мене вистачить, – твердо сказав він. – Ми йдемо.

Ольга не стала сперечатися. Вона теж була сита по горло цим “найкращим ювілеєм у місті”. Вони підвелися з-за столу, намагаючись непомітно пробратися до виходу. Але не тут то було.

– Куди це ви? – пролунав голос Інеси. – Іменинниця стояла перед ними, уперши руки в боки.

– Інесо, вибач, але нам час, – почала виправдовуватися Ольга.

– Як час? Ви ще не чули, як я співаю! – обурилася Інесса.

– У нас… у нас собака захворів, – випалив Віктор перше, що спало на думку.

Ольга здивовано подивилась на чоловіка. Вони не мали собаки.

– Собака? – перепитала Інесса. – Який собака? У вас кіт!

– Е-е-е… ми нещодавно завели, – промимрив Віктор.

– Так-так, – підхопила Ольга. – Маленьке таке цуценя.

Інеса недовірливо дивилася на них.

– І як же звати ваше цуценя?

Віктор та Ольга переглянулися.

– Бобик! – Випалили вони одночасно.

Вони встали й, не зважаючи на крики тамади та Інеси, попрямували до виходу, та вийшли надвір. Було вже темно. Віктор глибоко вдихнув свіже повітря.

– Ну й вечір, – сказав він.

Ольга розсміялася:
– Так. Найкращий ювілей у місті, як же!

Вони пішли вулицею, взявшись за руки.

– Знаєш, Вітю, – сказала Ольга, – а мені скоро теж ювілей святкувати.

Віктор зупинився:
– Тільки не кажи, що ти хочеш таке свято.

Ольга похитала головою:
– Ні. Давай краще вдвох кудись з’їздимо.

Віктор усміхнувся. Чудова ідея. Кудись, якомога далі від тамади та східних танців. Вони засміялися і пішли далі. Вечір був зіпсований, але вони були разом – і це головне.

А Інесса ще довго не могла збагнути, чому її “найкращий ювілей у місті” так швидко скінчився. І чому всі гості кудись поспішали…

А ви що скажете з цього приводу? Ставте вподобайки, та пишіть свої думки в коментарях.

КІНЕЦЬ.