Гуляючи в парку із семирічний сином, я зустрілася зі своєю подругою, Юлею, яка була зі своєю донькою-першокласницею. Ми побалакали про старі часи, а потім Юля розповіла, що в неї народилася ще одна дочка.

Однак я відчула в ній якийсь смуток. Я запитала, чи все гаразд, і Юля розповіла, що посварилася з іншими мамами у класі, де навчається її дочка.

Голова батьківського комітету створив окрему групу в чаті, виключивши з неї маму, яка чекає на шосту дитину, і попросила всіх скинутися по п’ятсот гривень, щоб допомогти їй матеріально.

Я була приголомшена цією новиною, особливо якщо врахувати, наскільки стискається сама Юля в утриманні своєї дитини.

Юлія поділилася своїм розчаруванням, сказавши, що вона не має зайвих грошей, щоб допомогти, і запитала, чому ця жінка народжує стільки дітей, не маючи при цьому фінансової стабільності.

Відмова Юлі від допомоги викликала різке засудження з боку інших матерів . Я спробувала заспокоїти її, наголосивши, що волонтерство має бути добровільним, і що інші були неправі, ображаючи її.

Подруга була розчарована тим, що від неї чекають на допомогу, коли в неї самої є фінансові проблеми. Я розумію її та підтримую її точку зору.

Ми погодилися з тим, що дорослі люди повинні думати про свої можливості перед тим, як заводити дітей. Недостатньо мати їх “просто тому, що так треба”; діти коштують дорого і необхідно створити комфортні умови для них перед тим, як народжувати.