Після закінчення школи я вступила до університету. Навчалася на економіста. Роботу знайшла одразу, адже моя професія мала попит. Правда спершу потрібно було пройти неоплачуване стажування. В курс справ мене вводила дуже приємна дівчина Марина. Ми одразу подружилися й все частіше зустрічалися після роботи.

Завдяки їй я швидко вивчила всі важливі аспекти й таки отримала роботу, якої хотіла. Мене назначили асистентом керівника нашим відділом. Олег Миколайович був досить привабливим чоловіком. Постійно ходив в гарному костюмі, начищених черевиках. Поводив себе, як якийсь аристократ. До колег ставився з повагою, тому тут його просто обожнювали. Особливо жіноча стать.

Про особисте життя Олега Миколайовича ніхто нічого не знав. Він дотримувався принципу, що на роботі має бути лише робота. Оскільки обручки на пальці не було, то більшість вважали, що він нежонатий.

Мені випала честь працювати з начальником над спільним проєктом. Роботи було дуже багато, тому ми часто затримувалися допізна. Бувало, що навіть у вихідні довелося виходити. Олег Миколайович був спеціалістом своєї справи. Він розповів мені про весь концепт справи, важливі аспекти та ключові моменти. Моїм завдання було приготувати для нього презентацію.

Ці наші нічні посиденьки призвели до того, що я закохалася. Розумію, що це неправильно й неприпустимо, але не могла нічого з собою зробити. Можливо моє захоплення помітив й сам начальник. Олег Миколайович почав дивитися на мене по-іншому. Коли роботу ми закінчили, спілкуватися не припиняли. Врешті між нами закрутився роман.

Начальник попросив, щоб я нікому не розповідала про наші стосунки. Воно й зрозуміло, ніхто не вдобрить такого на робочому місці. Я пообіцяла, що триматиму все в секреті й дотрималася своєї обіцянки. Ми зустрічалися рік, але ні до чого серйозного так і не дійшли.

Коли я востаннє підняла тему спільного проживання, Олег буквально накинувся на мене зі звинуваченнями. Мовляв, я на нього тисну й хочу керувати. Та я не розуміла, що поганого в тому, що ми будемо жити разом. До себе на квартиру він мене ніколи не кликав. Ми постійно зустрічалися в мене. Якщо виходили в місто, то в якісь віддалені ресторани, де й відвідувачів переважно не було. Я почала думати, що він мене соромиться.

Після останньої нашої сварки Олег попередив, що на вихідних не приїде. Я могла зайнятися власними справами. Щоб не сидіти в порожній квартирі й не думати, що буде далі, вирішила піти до торгового центру. Зателефонувала до Марини, попросила про зустріч. Подруга погодилася.

Я чекала її в кафе, коли побачила Олега, але не самого. Він гуляв з красивою жінкою, а потім до пари підбігла маленька дівчинка, років 5. Олег підхопив дівчинку на руки й поцілував жінку, що була поруч. Сумнівів не залишалося – це його родина. У мене дар мови відняло, з очей линули сльози. Саме такою мене застала Марина. Вона не розуміла, що відбувається, тому я їй про все розповіла.

Подруга не здивувалася, лише важко зітхнула. Зізналася, що три роки тому була на моєму місці. Вона теж зустрічалася з Олегом, коли тільки прийшла на роботу. Ні про дружину, ні про дитину не знала. Олег Миколайович був надзвичайно обережним й попередив дівчину, що не можна розповідати про їхні стосунки. Вона, як і я, послухалася. Врешті вони розійшлися, бо Марина хотіла більшого.

Я була шокована. Як можна було не здогадатися про його брехню. Ми вирішили помститися цьому негіднику. Знайшли таких же бідолашних жертв його залицянь на роботі. Склали колективний лист й відправили головному начальнику фірми. Олега Миколайовича звільнили по тихому. Хто став адресатом скарги, він так і не дізнався.

Мало того я вирішила, що його дружина заслуговує знати правду. Знайшла її через соціальні мережі й попросила про зустріч. Я сумнівалася чи вона прийде, але таки дочекалася. Каріна Іллівна, так її звали, поводила себе дуже гідно, коли почула про моє зізнання. Подякувала мені за сміливість та правду. Сказала, що здогадувалася про походеньки чоловіка, але він був настільки обережним, що за вісім років подружнього життя, вона жодного разу не впіймала його на гарячому.

Коли я запитала, що вона робитиме, Каріна мило посміхнулася й відповіла, що це вже її особиста справа. Більше ми з нею не бачилися. Для себе я зробила висновок, до речі Олег Миколайович сам постійно це повторював, на роботі має бути тільки робота.

КІНЕЦЬ.