Подруга із сірої мишки перетворилася на королеву. Я з дитинства дружила з сусідкою Вікою. Потім ми стали однокласницями. Вона не була ні гарною, ні розумною. Тільки дуже доброю та наївною. Ще готувала розкішно. Я до неї додому приходила холодильник вичищати.

Вона завжди всім намагалася допомогти. За всіх переживала, всіх любила, ні на кого не ображалася. Якщо навіть з неї відверто насміхалися, вона усміхалася у відповідь, а я заступалася за неї.

Потім ми разом вступили до університету на факультет іноземних мов. Там вона теж була наче синя панчоха. Дівчата сміялися з неї і дивувалися, чому я ходжу з нею. На що мені було байдуже. Я ні на кого її не проміняла б.

Була в нас ще староста гурту Валерія. Вічно красувалася і вихвалялася, що, мовляв, у неї хлопець є багатий, що вони одружаться незабаром. Ми сміялися з неї.

І ось одного разу, моя Віка приходить до вузу у новому гарному одязі. Ми всі були шоковані, але тільки пораділи за неї. Валерія, чомусь, її зненавиділа.

Потім Віка прийшла у нових золотих сережках. На усі мої питання відповідала, що поки не час відверто говорити на цю тему, потім розповість. Я подумала, що вона знайшла спонсора і якщо не хоче говорити, то гаразд, її життя. А Валерія намагалася висміяти її. Я сварилася з нею, заступаючись за Віку.

І за два місяці Віка заявляє, що виходить заміж. І не за когось, а за головного виробничого інженера на хімічному заводі. Я коли його побачила — була шокована.

Такий красень, скромний, багатий, вихований. Як виявилося, Валерія намагалася його зачарувати, але одного дня побачила його з Вікою разом. Звідти й узялася її ворожість.

У результаті, моя подруга щаслива, живе як у Христа за пазухою. Нікого нічого не вчу. Просто захотілося поділитись цією життєвою історією.

КІНЕЦЬ.