Всі ті люди, які стали батьками, знають, що кількість дитячих речей у будинку зростає зі швидкістю світла. І дуже багато хто не знає, куди подіти непотрібні іграшки та маленький одяг. Коли я була вагітна, брала все, що мені подобалося в дитячих магазинах. Тоді я навіть не думала про те, що діти швидко ростуть, і такий мотлох мені в майбутньому не знадобиться.

Багато чого я так і не використала. Нещодавно моя подруга повідомила, що вона чекає на дитину. Ми під час нашої посиденьки обговорювали різні теми мам. Я роздавала поради подрузі, адже була вже досвідченішою. Сказала, що багато купувати не треба, не знадобиться.

Моя подруга виявилася дуже нахабною, вона усікла суть розмови і заявила, що мені не треба віддавати речі будь-кому. Виявляється, нам треба все віддати їй. Те, що вона називала «речами», були: одяг, манеж, колиска та інші дитячі пристосування.

Але вона не врахувала, що ми з чоловіком не збираємося нічого роздавати. Ми до цього ще планували продати все непотрібне, щоб купити щось нашому синові. Ми не настільки багаті, щоб просто так усе роздавати. Тоді вона назвала мене жадібною та корисливою. Сказала, що всі матусі так роблять і рятують один одного.

Щоб не псувати собі настрій, вказала подрузі на вихід. Але це все не закінчилося. Потім її чоловік почав дзвонити мені і звітувати. Виявляється, я довела його вагітну дружину до істерики, і все через якісь речі. Вони зробили з мене винну і припинили спілкування.

Але я не вважаю себе винною. Ми з чоловіком купували речі за наші гроші, які нам точно не впали з неба. Тільки ми маємо вирішувати, що зробити з цими речами. Я себе винною не відчуваю. Я теж була вагітна, і ми теж купували все самі. Ніхто не кращий за нас. Я навіть відпустила ситуацію. Мені вже байдуже.

КІНЕЦЬ.