Початок літа дві тисячі дванадцятого року. День сонячний та ясний. Таким же ясним здавалося Насті та Олегу їхнє майбутнє. Ще два-три тижні, і вони отримають дипломи.

Настя вже знайшла роботу – викладатиме історію у школі, де сама навчалася. За Олега вирішив військком – учора прийшла повістка.

– А з іншого боку, може, воно й краще, – міркував хлопець.

– Відслужу рік, потім зможу спокійно влаштуватися на роботу. І ми з тобою одружимося. Ти ж вийдеш за мене?

Він міг би й не питати – вони з Настею зустрічалися вже два роки, справа явно йшла до весілля, але тільки сьогодні вони вирішили все однозначно і конкретно за термінами.

– Прийду з армії, попрацюю місяці зо два, щоб грошей накопичити, потім подамо заяву. Квартиру винайматимемо, щоб усе було так, як ми хочемо. Потім заробимо на свою, – планував Олег.

Настя була щасливою. Рік? Так він швидко пролетить. А наступного літа вона вибиратиме собі весільну сукню.

– Я тобі допоможу! – Вигукнула подруга Римма. – Домовмося: без мене купувати сукню не ходи. А то купиш щось таке, в чому будеш схожа на бабу на чайнику.

– А я й хочу щось пишне, – сказала Настя.

– Ось я про це й говорю. Ти бачила, в якій сукні була Лариса? Це жах жахливий – навіть не минуле, а позаминуле століття! А ось у Свєтки сукня була класна – вузька, прямо по фігурі, з розрізом і спина відкрита.

– Не знаю, чи готова я до таких експериментів, – сказала Настя. – Я ще з мамою пораджусь.

– З бабусею ще порадься! – посміхнулася Римма.

– Гаразд, Риммо, до весілля ще цілий рік.

– Все одно, Настя, я тобі навіть трохи заздрю: хлопця знайшла класного, на роботу влаштувалася, весілля через рік.

– А в мене суцільні непонятки: резюме розсилаю пачками, то за місяць навіть на співбесіду ніхто не запросив.

– Батьки постійно між собою скандалять, а варто мені вдома з’явитися, одразу об’єднуються і на мене нападають:

– Коли вже припиниш на нашій шиї сидіти? Хоч би вже заміж вийшла, якщо працювати не хочеш! – Можна подумати, що все це залежить від мене.

– Риммо, а ти не думала орендувати квартиру чи кімнату і жити окремо від батьків? – Запитала Настя. – Може, тоді вони припинять тебе діставати?

– Жити окремо? А ти знаєш, скільки треба за оренду платити? Навряд. У тебе все добре, ти цим не цікавилася. А я глянула – не потягнути мені.

У середині липня Олег пішов в армію, а Настя поїхала в селище до бабусі – тій треба було допомогти з городом. Повернулася вона лише перед початком навчального року.

Цей рік справді пройшов швидко. Настя працювала, їй було ніколи нудьгувати: уроки, учні, педради, батьківські збори. Усьому доводилося вчитися на власному досвіді.

Римма нарешті влаштувалася працювати, щоправда, не за фахом – на склад продовольчих товарів. Вона втомлювалася і постійно скаржилася Насті.

Але звільнитися не могла, бо її батьки розлучалися, і ніхто з них не збирався утримувати дорослу дочку.

– Ти уявляєш, вони нашу квартиру продали. Батько купив собі кімнату в малосімейці, а ми з матір’ю житимемо в хрущовці, в однокімнатній.

– Раніше в мене хоч кімната була, а тепер немає. З роботи прийдеш, навіть відпочити спокійно не можна, мати одразу тисячу справ вигадає, – скаржилася вона подрузі, коли вони зустрічалися.

Хоча тепер це відбувалося набагато рідше: по-перше, у Насті було дуже мало вільного часу, по-друге, потік негативної інформації, який валила на неї Римма, псував настрій і викликав роздратування.

Тим більше, що Римма лише скаржилася, а не намагалася виправити ситуацію і не дослухалася порад.

Олег повернувся додому влітку, коли Настя щойно вийшла у відпустку. Вони зустрілися і знову обговорили свої плани.

Вирішили, що Настя відкладе на весілля свої відпускні, Олег влаштується на роботу. На початку вересня вони подадуть заяву і за півтора-два місяці – весілля.

– У мене будуть канікули, можна буде взяти кілька зайвих відгулів, – раділа Настя.

Але за два тижні з хлопцем щось трапилося: він припинив дзвонити дівчині, її дзвінки скидав. Настя нічого не могла збагнути.

Нарешті Олег подзвонив та призначив зустріч.

– Я довго думав і вирішив, що нам треба розлучитися. Не буду брехати та говорити, що я тебе розлюбив. Але після того, що я дізнався, я не зможу бути з тобою, – сказав він.

— Що такого страшного ти дізнався?

– Запитала Настя.

– Про Сашка Симонова, про дитину, від якої ти позбавилася…

– Я не розумію, про що ти говориш, – сказала дівчина.

– Мене попереджали, що ти приблизно так і прореагуєш, – посміхнувся Олег.

– Хто тебе попереджав? Про що? Почав говорити, розповідай до кінця, – зажадала Настя.

– У подруги своєї спитай, у Римми. Вона, звичайно, намагалася тебе виправдати, але я й так усе зрозумів.

– Про те, що, поки я служив, ти зустрічалася із Сашком. Що ваші зустрічі мали наслідки, яких ти позбулася.

– Олег, ти з глузду з’їхав! Не могла Римма таких дурниць наговорити!

– Дурниць – ні, а ось правду сказала!

Олег підвівся і зібрався йти.

– Почекай, – зупинила його Настя.

– Давай разом спитаємо у Римми, навіщо їй це треба було.

– І як ти пропонуєш це зробити?

– Запитав він.

– Дуже просто: запроси її в кафе. А я прийду туди хвилин на десять пізніше і спитаю прямо при тобі. Подивимося, що вона відповість, – сказала Настя.

Олег із Риммою сиділи за столиком того кафе, де раніше він зустрічався з Настею.

– Я розумію тебе, Олежко, ти їй вірив, а вона й двох місяців після твого від’їзду не зачекала, вже іншому на шию кинулася.

– Але нічого, все минеться. Зрештою, на Насті світло клином не зійшлося, є багато інших дівчат, – казала Римма.

– Ти, мабуть, себе маєш на увазі? – Запитала Настя, яка стояла в неї за спиною і все чула. – Навіщо ти це зробила, Риммо?

Настя сіла за столик навпроти неї й повторила:

– Навіщо набрехала?

– Я правду сказала, – вигукнула Римма.

Очі її бігали, обличчя вкрилося червоними плямами.

Настя подивилась на Олега.

– Хоча я, здається, розумію – із заздрощів! У тебе все погано, а в мене добре. Правильно кажуть, справжній друг переживе з тобою не лише твоє горе, а й радість. Ти не пережила!

Олег трохи помовчав, а потім сказав:

– Я не знаю, кому з вас вірити.

– А це вже твої проблеми, – Настя встала з-за столу та пішла.

За тиждень Олег чекав її біля будинку.

– Настя, пробач мені. Я недолугий! Виявляється, Сашка Симонов минулого року одружився, та живе у Полтаві.

– Він уже рік, як не приїжджав додому, – повідомив Олег. – Я не мав рації! Ти пробачиш мені? Все буде, як і раніше? Ми одружимося?

– Так, ти був не мав рації. Ще раз – так – я тебе пробачу. Але, як і раніше, вже нічого не буде! Цього разу ти повірив Риммі, наступного разу повіриш якійсь Ельвірі чи Карині. І знову влаштуєш істерику?

– Навіщо мені ці американські гірки? – Сказала Настя і зайшла в під’їзд.

Олег ще кілька разів дзвонив їй:

– Подивися, адже Римма хотіла нас посварити! І в неї вийшло! Значить вона досягла своєї мети? Тобі не прикро?

– Мене не хвилює, які цілі ставила перед собою Римма! Справа не в ній, а в тобі! І ще! Мені не прикро – мені байдуже!

А ви як вважаєте, слушно вчинила Настя? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.