– Поділіться з нами! – кричали родичі, смикаючи Машу за руки. Хтось схопив її за рукав, і він з тріском відірвався.

– Тягни її! Тягни! Мені! Грошей! – натовп рідні все зростав і зростав, Маші здалося, що якщо її не затопчуть, то точно розірвуть на мільйон частин… Стало страшно, повітря не вистачало. І… Вона прокинулася.

– Що? Знову? Кошмар? – Чоловік Маші, Ігор зі співчуттям подивився на дружину.

– Так…

– Водички? На, випий.

– Боже, третя ночі! – Маша потяглася за телефоном, і в цей момент екран заблимав новим повідомленням. “Тітка Зіна”. – Чорт! Вона пише мені у такий час! Я розіб’ю цей телефон об стіну! – Вилаялася Маша.

Виявилося, що це був… Віщий сон.

Зранку Марія таки потяглася до телефону, щоб дізнатися, про що писала родичка. Але яке ж було здивування жінки, коли вона не побачила вхідних.

– Ігорю, невже мені це наснилося? Ні. Я точно пам’ятаю, що повідомлення надходило. Вночі. Від тітки Зіни. – Маша подивилася на чоловіка з подивом.

– Не знаю, – він знизав плечима. Чоловік не вмів брехати, а тому Маша одразу зрозуміла, що він причетний до цієї справи.

– Ти що, видалив його? Ти видалив її повідомлення?

Ігор не відповів.

– Навіщо? Ну, навіщо ти це зробив? Як я тепер зрозумію, що їй треба?

– Ніяк. Просто не відповідай.

– Я не можу так.

– Можеш. Досить виконувати вимоги цієї тітки Зіни. Вона тобі взагалі ніхто! Чужа тітка! Чому ми їй повинні?

– Ну… Ти ж знаєш, що мій батько колись давно позичив у свого брата, чоловіка тітки Зіни, щоб прогодувати нашу родину. Я точно не пам’ятаю, що було, але батька тоді звільнили з роботи, і ми не мали грошей навіть на їжу.

Це був тяжкий час для нашої родини. Мама постійно плакала, а бабуся казала їй, щоб вона не народжувала третю дитину… – Маша закрила обличчя руками.

Її дитинство було не найщасливішим. Багато спогадів вже стерлися з пам’яті, але особливо яскраві й досі приходили у снах.

– Я чув цю історію мільйон разів. І гадаю, що все було зовсім не так погано. Казочка обросла подробицями, яких не було, і тепер ти у вічному боргу всіх, хто вирішить, що є благодійником! Прокинься, Маша! Твої “родичі” просто з котушок злетіли!

– Мама не пробачить, якщо я їм не допоможу.

– Твоя мати ні про що не дізнається, – сказав Ігор. Але Маша знала, що це не так.

– Ось побачиш, мама дізнається…

І точно. Ближче до обіду пролунав дзвінок.

– Доню, у вас все добре?

– Так, мамо. Все добре…

– Мені тьотя Зіна дзвонила… У Людочки п’ятий буде…

– П’ятий? Син? – Видавила Маша.

– Поки що не знають стать. Загалом, сама розумієш, їм несолодко.

– Мамо, скажи, якщо у неї все погано з чоловіком, немає роботи, то навіщо вона постійно дітей плодить? – запитання вирвалося саме по собі, Марія не встигла подумати.

– Ти така сама, як твоя бабця! Якби я не народила Васю, то зі мною б зараз одні мухи та комарі жили! Нікому не потрібна, батько по мер, ви роз’їхалися! Тільки молодший зі мною, моя радість та надія! А бабка твоя казала позбутися дитини! Мовляв, нічого злиднів плодити! А я залишила і люблю його більше за життя!

– Мамо, вибач, я не це хотіла сказати.

– Саме це ти й хотіла сказати! Діти – дар божий. Ти ось цього дару позбавлена!

– Мамо! Що ти таке кажеш? – спалахнула Маша. Їй було неприємно чути такі речі від матері.

– Тобі вже тридцять п’ять, а я не дочекаюся онуків! А Людочка – молодець! Бог дає їй можливість, вона народжує! Велика сім’я – це головне, а не гроші! Усіх грошей не заробити!

– Що ж вони тоді завжди просять? Якщо не в грошах щастя? – знову вирвалось у Маші, і вона зрозуміла, що з матір’ю вони цього разу сильно посваряться.

– Ти нічого не розумієш у цьому житті! Батько, коли вмирав, узяв слово з нас, що ми допомагатимемо рідним! Саме вони нас врятували тоді!

– Добре, мамо. Я зрозуміла. Я подзвоню тітці Зіні, – сухо сказала Маша. Її руки тремтіли. Якби поряд був чоловік, було б легше.

– Подзвони, а потім мені передзвониш. Скажеш, про що домовилися із Зіною.

– Гаразд.

Маша скинула виклик, зробила глибокий вдих і набрала тітоньці.

Зіна була дружиною брата Машиного батька, тому Маша не вважала її рідною. Але сама Зіна всіляко родичалася, бажаючи подружити Людочку з Машею.

У молодих дівчат не було нічого спільного: Маша, пам’ятаючи тяжке дитинство, вже з 11 класу працювала і старанно навчалася, щоб до 30 років відкрити свою справу, а до 35 років міцно стати на ноги та забезпечити матері гідне життя, а собі майбутнє.

З дітьми вони з чоловіком не поспішали, був договір: спочатку бізнес, квартира та гроші, потім дитина.

Її троюрідна сестра, Люда, навпаки, ніби поставила собі за мету плодитися щороку. При цьому її чоловік не підтримував прагнення великої родини та часом уникав Люди, залишаючи її з дітлахами.

Весь цей час тітка Зіна скаржилася матері Маші на несправедливість і вимагала повернення обов’язку від Маші, яка добре влаштувалася в житті.

– Добро має бути відплачено добром, – любила повторювати вона, ніби забувши, що давній борг вже давно відданий. Батько Маші віддав гроші, щойно заробив.

Проте жаліслива жінка добре розуміла, як це – жити надголодь з трьома дітьми. Тому й наполягала на допомозі близьким.

Спочатку Маша із задоволенням допомагала сестрі. Вона робила щедрі подарунки племінникам, стала хрещеною мамою для близнюків, постійно переказувала їм круглі суми на необхідні потреби, коли Люда скаржилася на брак грошей.

Дійшло до того, що Люда скидала список речей, і Маша оплачувала їх.

– Для хрещеників не можна шкодувати. Це злочин. – Часто говорила Люда, нагадуючи про свята, важливі дати та іменини.

– Так, звісно, ​​я пам’ятаю. Давай я переведу тобі грошей, і ти сама купиш подарунки? Я не встигаю по роботі, – часто говорила Маша і Люда незабаром звикла.

Її апетити зростали, і близнюкам хрещеникам додалися й інші діти Люди.

– Мені іноді здається, що це я їхня мати, – одного разу поскаржилася чоловікові Маша. – Я подивилася, скільки витрачаю на їхні подарунки, і зрозуміла, що можу на ці гроші утримувати країну третього світу!

– Може, годі? – серйозно спитав Ігор. Він вже давно спостерігав за “пристрасними” стосунками рідні, але мовчав, очікуючи, що Маша сама дійде до цього рішення.

Але дружина завжди відповідала одне й те саме:

– Мій батько наказав мені допомагати…

– Допомагати та утримувати – це різні речі!

– Знаю. Але відмовити не можу.

Так і продовжувалося. До тітки Зіни додалися й інші “близькі”. У кожного був привід для смутку: у когось згорів будинок, у когось захворів собака, а хтось узяв кредит, який виявився непід’ємним.

– Люба, скажи, коли ти востаннє ходила в магазин і купувала щось для себе? – днями спитав Ігор, дивлячись на те, як дружина натягує старі джинси, щоби піти та викупити черговий набір “дитячої необхідності” для племінників.

– Та я… Не знаю. У мене дуже якісні речі, я на роботу ходжу у діловому. А вдома яка різниця?

– Ти знаєш, що сказав мені сусід? Наш сусід, з яким ми двічі бачились!

– Що?

– Що я тримаю свою дружину в чорному тілі! Що ми такі багаті – живемо в новобудові, їздимо на іномарці, а ти в мене як прислуга виглядаєш!

– Так і сказав?!

– Ні. Але суть та сама. Він просто запитав, скільки бере моя хатня робітниця. Він вирішив, що ти в мене в прислугах!

Маша глянула на чоловіка і заплакала. Ці слова раптом розплющили її очі.

– Ти витрачаєш гроші на чуже життя. Чи не час зайнятися своїм?

Маша не відповіла. Вона зняла старі джинси та викинула їх у помийне відро. А тієї ночі їй і наснився сон про родичів, які її розривають.

Після тяжкої розмови з матір’ю Маша набрала номер Зіни.

Молода жінка кусала губи та слухала довгі гудки, дзвонячи тітці. Але раптом із її рук буквально вийняли телефон.

– Ігор? Ти вдома?

– Так. Прийшов раніше. – Він побачив ім’я на екрані та скинув дзвінок.

– Чому ти забрав у мене телефон? Мама дзвонила… Просила…

– Досить. Більше ми не слухатимемо маму. Якщо їй треба, то хай допомагає сама.

– Але…

– Ти не дійна корова. І особисто ти ні в кого не позичала.

Маша не відповіла. Чоловік був, як завжди, правий.

– Все, йдемо. Сьогодні гарна погода. Прогуляємось.

– Так… Ходімо. – Вона зробила паузу. – Але ж вони не відстануть.

– Я все візьму на себе. Збирайся.

Чоловік вийшов із кімнати та забрав телефон із собою.

Маша чула, як її мобільник дзвонив. Вона чула й уривки фрази чоловіка, яка на все життя надрукувалася в її пам’яті.

– Кому я винен, усім прощаю. Усього найкращого, Зінаїдо, – сказав він і заблокував номер тітки.

Телефон дружині не віддав. Того ж вечора він подарував дружині квитки на відпочинок.

– Ми що, їдемо?

– Так. Нам потрібна невелика відпустка.

– А робота?

– Віддалено попрацюємо. Я все владнав. Не хвилюйся, – сказав він і простяг руку.

– Куди ми їдемо? – з тривогою спитала Маша. Вона вже давно не була у відпустці, але відпочинок був потрібен їй як ковток свіжого повітря.

– На інший кінець країни, – відповів чоловік, і Маша нарешті посміхнулася.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.