Подарунок Дениса я з розмахом викинула у смітник. Я відразу зрозуміла, ще до повідомлення свекрухи, що це її рук справа.

– Це жарти такі? – я підняла очі на Дениса, намагаючись зрозуміти, чи він зараз серйозно.

Він лише безтурботно усміхнувся й протягнув мені маленьку коробочку, загорнуту в святковий папір.

– Це тобі, Марино. Сюрприз.

Я обережно взяла коробку. Денис ніколи не був майстром романтики, тому такий жест мене справді здивував. Але ще більше здивувало те, що на його обличчі не було звичного хвилювання, коли людина дарує щось особливе. Він виглядав… занадто спокійним.

Розгорнувши папір, я дістала з коробочки флакон духів. Червоний, з золотистим ковпачком. Я добре знала цей аромат. Аромат, який мене завжди трохи дратував, бо…

– Мамина улюблена марка, – слова самі зірвалися з вуст.

Денис кивнув, і я відчула, як щось всередині мене затремтіло.

– Вона сказала, що вони тобі дуже пасуватимуть, – спокійно відповів він.

Я ще раз подивилася на флакон. Те тепло, яке я відчувала хвилину тому, миттєво випарувалося. Що це було? Символічний подарунок чи чергове нагадування про те, що в моєму житті завжди буде третя сторона?

Я поставила парфуми на стіл і задумалася.

– То виходить, що навіть у виборі мого запаху твоя мама вирішила за мене?

Денис звів брови, явно не розуміючи, в чому проблема.

– Маринко, це ж просто парфуми. Чому ти так реагуєш?

Я глибоко вдихнула. Мені хотілося, щоб він хоч раз сам додумався, чому.

– А ти знаєш, який аромат я люблю? – запитала я.

Він зам’явся. І я знала відповідь ще до того, як він відкрив рота.

– Ну… Ти ж дівчина, тобі повинні подобатися такі запахи. Вони ж жіночні. – Він спробував посміхнутися, ніби це мало мене заспокоїти.

Я подивилася на нього й зрозуміла – це вже не просто про парфуми. Це про межі. Точніше, про їхню відсутність.

– А знаєш, що мені не подобається? – голос у мене був тихий, але впевнений. – Те, що ти дозволяєш своїй мамі вирішувати за мене. У всьому. Від кольору мого пальто до того, як має виглядати наша квартира.

Денис зітхнув і потер потилицю, як завжди, коли почувався незручно.

– Ну це ж мама… Вона ж не зі зла.

Ось воно. Це завжди була його відповідь. “Мама ж не зі зла”.

– А я не зобов’язана жити за її сценарієм. Я – не вона. Я – це я, Денис.

Він подивився на мене, і я бачила – десь глибоко всередині він розуміє. Але чи достатньо цього?

Наступного дня я отримала повідомлення від його мами: “Сподіваюся, парфуми тобі сподобалися. Вони такі ж елегантні, як ти”.

Я дивилася на ці слова й відчувала, як стискається щось всередині мене. Це не просто парфуми. Це черговий тест. Чи прийму я цей “знак уваги” і погоджуся на роль, яку мені відвели?

Увечері, коли Денис повернувся, він помітив, що щось не так.

– Маринко, ти все ще сердишся через ті парфуми?

Я похитала головою.

– Ні, Денисе. Я серджуся через тебе. Ти так і не почув мене.

– Ти що, справді думаєш, що це така велика проблема? – він говорив голосніше, ніж зазвичай.

Я глянула йому прямо в очі.

– Проблема не в парфумах. Проблема в тому, що ти ніколи не ставав між мною й своєю мамою. І поки ти цього не зробиш, у нас немає “нас”.

Його обличчя на мить втратило впевненість. Він не був готовий до такого вибору. А я вже була.

Наступного дня я зібрала його речі. Кожна складена футболка, кожна пара шкарпеток давала мені відчуття легкості. Я обирала себе.

Коли Денис прийшов і побачив валізи, він застиг у дверях.

– Марино… – його голос тремтів.

– Я більше не хочу бути проєктом для твоєї мами. І якщо ти не готовий стати на мій бік – нам нема чого разом робити.

Він мовчав. Не обіцяв, що щось зміниться. І це вже була відповідь.

Я зачинила двері за ним і викинула флакон парфумів у смітник. Вперше за довгий час мені було легко дихати. Я обрала себе.

А тепер мені цікаво – що б ви зробили на моєму місці? Чи можна врятувати такі стосунки? Де межа між турботою мами та контролем над життям іншої людини?

Джерело