— Почуй мене — це твоя дитина! Ось, це наша донечка. Ми ж так чекали на неї! Я ніколи не зраджувала тобі, навіть в думках! — благала я, але марно.

Шість років тому я вийшла заміж за Максима. Це були щасливі роки, наповнені любов’ю, підтримкою, але з однією тінню — у нас не було дітей. Ми намагалися не втрачати надії, проходили обстеження, але одного дня нам повідомили: шанс, що ми зможемо мати дітей, майже нульовий. У Максима були проблеми й лікарі сказали, що ймовірність майже відсутня.

Ми разом пережили цей вирок, але, як завжди, підтримували одне одного та йшли далі. І хоча надія на дитину була майже втрачена, ми продовжували жити разом.

Одного ранку все змінилося. Я прокинулася з дивним відчуттям. Спочатку думала, що це просто нерви або якесь харчове отруєння, але потім мене охопила тривога.

Нудота, запаморочення — усе це здавалося занадто знайомим. Я, жартуючи сама із собою, пішла до аптеки й купила тест. “Та ні, це точно марно”, подумала я. Але коли на тесті з’явилися дві смужки, я не могла повірити своїм очам. Це було диво! Я була при надії!

Я одразу побігла до чоловіка, сяючи від щастя.

— Максиме, ми станемо батьками! — сказала я, обіймаючи його. — Я записалася до лікаря, поїду зараз, але ввечері ми святкуватимемо, добре?

Він подивився на мене спочатку здивовано, потім — різко й холодно.

— І хто він? — запитав чоловік, не зводячи з мене очей. Я застигла, не розуміючи, про що він говорить.

— Що ти маєш на увазі? — ледь прошепотіла я.

— З ким ти мені зрадила, Уляно? Як ти взагалі могла? – запитав чоловік.

Я обурилася:

— Максиме, ти що, жартуєш? Ми ж обоє знаємо, що ймовірність низька, але ж лікарі не казали, що це зовсім неможливо! Можливо, це наше диво!

— Не кажи дурниць! — він майже кричав. — У мене все добре з математикою. Один відсоток ймовірності — це навіть не рівень похибки! Я не можу мати дітей і ти це прекрасно знаєш. Ти мені зрадила!

— Максиме, що ти говориш? Ми ж разом усе це проходили. Ти справді думаєш, що я могла тобі зрадити? — я дивилася на нього у сльозах, намагаючись зрозуміти, як він міг подумати про таке.

— Я на роботу, — холодно відповів Максим. — Сподіваюся, ти невдало пожартувала. Можливо, це просто нудота від чогось несвіжого. Сходи до гастроентеролога.

Чоловік грюкнув дверима й залишив мене саму. Я була спустошена, але знала, що повинна йти до лікаря. І коли лікар підтвердив мої сподівання, серце співало від радості.

— Це моє диво, — шепотіла я, дивлячись на екран, де показували мою маленьку дитину.

Я приготувала романтичну вечерю. Коли Максим повернувся додому, я зустріла його з теплими обіймами й результатами УЗД у руках.

— Максиме, це наша дитина! Ми змогли! Дивись! — показувала я йому папірець із результатами.

Але замість радості його обличчя перекосилося від люті.

— Я тобі вже казав, що не можу мати дітей. І ти це знаєш. Значить, ця дитина — не від мене! — кричав він, кидаючи папери на підлогу.

— Максиме, будь ласка, зробімо тест, коли вона з’явиться на світ. Ти побачиш, що це наша дитина! Я не зраджувала тобі, ти мій єдиний чоловік!

— А я кажу, що не хочу цього слухати! Ти — брехуха й зрадниця. І я подаю на розлучення, адже не хочу виховувати чужу дитину! — знову гримнули двері кімнати.

Я зайшла до нього й випалила:

— Тут не в дитині справа, а у відповідальності. Ти не хочеш брати на себе відповідальність за свою ж дитину!

— Не за свою, а за чужу, – мовив чоловік.

— Це тільки відмазка, – сказала я та закрила двері кімнати.

Наступного дня Максим дійсно подав заяву на розлучення. Він не слухав ні мене, ні родичів, ні друзів. Усі наші спроби його переконати були марними. Він був упевнений, що я зрадила і навіть не хотів чути про можливість тесту після народження дитини.

Зараз я — мати одиначка. Моя донечка Анастасія росте без батька. Того самого батька, який мріяв про неї, але не зміг повірити у наше диво. Максим залишив нас, переконаний, що я зрадниця й маніпуляторка. І це найбільша образа мого життя.

Джерело