— А чому я маю це вкладати в сімейний бюджет? Це моє, чоловік про це не підозрює навіть. І ні до чого йому взагалі розслаблятися і знати зайве, – Настя знизує плечима.

— І всі 7 років ти про це навіть жодного разу не проговорилася? – дивується нова знайома, з якою Настя познайомилася в санаторії, куди повезла свого 5-річного сина.

— Ні разу, ні до весілля, ні після. Мені мама це порадила. І я вважаю, що вона була повністю права.

— Він працює, йому важко, іпотека у вас, а ти живеш так, немов у тебе і немає цих грошей?

— Так, саме так я й живу. Інакше б чоловік розслабився і плив за течією. Чому я маю вкладатися в сім’ю своїм особистим майном? Та й гроші… Чоловік думає, що путівку нам мама оплатила, а насправді я її повністю сама купила.

Так, я взяла із загального бюджету грошей на поїздку, але ж я вивезла спільного сина, йому це необхідно. А не було б у мене цієї двокімнатної і що? Сиділа б і дивилася, як дитина сидить в чотирьох стінах?

І чоловік би руками розводив: грошей немає. Це дуже зручно, до речі, мати власну подушку безпеки. Знати, що тобі в будь-якому разі є куди піти. Чоловік – з нинішніх часів явище непостійне. І потім, я теж працюю, нехай з дому, нехай небагато отримую, але працюю ж, – впевнена у своїй правоті Настя.

Жінці 33 роки. 7 років із них вона в законному шлюбі. Перші роки жили на орендованій квартирі та збирали на перший внесок, хоча жінка могла б одразу вкласти більшу суму в купівлю сімейного житла. Та й потреби знімати квартиру в неї не було – ось уже 11 років Настя є власницею досить непоганих квадратних метрів у столиці.

— Мати з батьком розлучені давно, я з ним практично не зналася, як і з його матір’ю, – пояснює Настя. – Коли я на останньому курсі інституту вчилася, батька не стало, за півтора року до цього не стало моєї бабусі, спадкоємців першої черги не виявилося нікого, крім мене.

Студентка не стала йти від мами: жили вони з нею цілком дружно, та й власного доходу в дівчини на той момент не було. Несподіваний спадок здали через агентство, гроші мама відразу запропонувала збирати на рахунку. На рахунку мами – Настя в неї єдина. Як показало життя, це було правильне рішення. І вже тоді мама попередила:

— Почнуться з кимось стосунки, про квартиру не кажи. Як чому? По-перше, це відсіче від тебе потенційних мисливців пожити на халяву. По-друге, якщо стосунки будуть серйозними, житло потрібне спільне. Нехай чоловік заробляє і старається. Інакше в’їде в твоє і ніжки звісить.

Та й узагалі, чи погано мати свої кошти, окремі від сімейних? Мені такий випадок щасливий не випав, я цю квартиру не аби як важко наживала вже після розлучення. А ти будеш захищена з усіх боків. Проговоришся і почнеться: «У тебе ж є гроші, давай купимо машину, поїдемо відпочивати».

Настя подумала і дійшла висновку, що мама має рацію. Незабаром у неї почалися стосунки з Тимофієм. Чоловік приїжджий, у столиці в нього нічого немає. Та й на малій батьківщині – ні кола, ні двору. Їх троє дітей у сім’ї, батьки живі, живуть у великому будинку з бабусею по батькові. Успадковувати Тимофію нічого. А Настя мовчить.

Пережила і оренду маленької однокімнатної квартири, і численні підробітки чоловіка, який прагнув забезпечити їх хоча б іпотечною квартирою. Але ж роки на орендованому житлі й на декрет припали. Іноді було зовсім скрутно, тоді Настя по дрібницях залазила у свою заначку, чоловікові розповідала, що гроші підкинула теща: від себе відірвала і їм дала.

Звичайно, Настя не могла не бачити, що чоловікові важко і він дуже втомлюється. Але жінка вважала, що розслаблятися чоловікові не можна: а як інакше він би міг отримати заповітні квадратні метри в столиці? Просто так нічого не буває, зате у Тимофія був величезний стимул розвиватися і ставати кимось.

Коли синові було 2 з половиною, сім’я переїхала в спільну квартиру, стало трохи легше, але іпотеку треба платити. Вони і платять, а чоловік, як і раніше, працює на двох роботах, хоча отримав підвищення. Настя вважає, що свій внесок у сім’ю робить і вона.

— По-перше, я зайвого не витрачаю. Я живу так, немов у мене ні гроша за душею, тільки борги перед банком. У дитини проблеми, але я ж не сідаю рівно і ніжки не звішую з чоловікової шиї. Хворіє син, але я з роботи не пішла зовсім, просто перевелася на віддалену роботу і на іншу ділянку роботи. Пішли мені назустріч із розумінням: це ж дитина. Заробляю менше, ніж раніше, менше за чоловіка, природно, але я багато чого роблю.

Із сином у жінки справді багато турбот: хлопчик зʼявився слабеньким, із купою алергій, ледь не від самого початку життя в нього проблеми з органами дихання, з астматичними проявами. Тож Настя багато займається його лікуванням і загартовуванням. А ще вдома в’яже і шиє, приголомшливо готує і навіть пишається тим, що може створити кулінарний шедевр із найпростіших продуктів, тих, що завжди є на будь-якій кухні.

По салонах не ходжу, манікюр роблю сама, дорогої косметики та брендового лахміття мені не треба, – каже жінка. – От тільки на дитину не скуплюся, що й зрозуміло. Чоловік? Працює, працює, наступного року, сказав, поїдемо ми з сином на море. Відкладає незважаючи на нашу іnотеку. Але я не втрималася, ось під Одесою теж можна відпочити. І я купила білети в цей санаторій.

— А якщо чоловік дізнається? Що всі ці роки, коли він на знос працював, у тебе гроші непогані збиралися на рахунку, оформленому на маму? Що коли ви винаймали житло і збирали на іпотеку, він ночей не спав, а могли б просто жити спокійно в центрі столиці майже? – ставить запитання нова знайома.

— Звідки він дізнається? А й дізнається… Хіба він має право мені щось пред’явити? Я ж не з сімейного бюджету гроші краду. І не темними справами заробляю. Він до тієї квартири стосунку ніякого не має і немає в нього права мені щось пред’являти. Він прийшов у наш шлюб без усього, от і я нічого не принесла. Ми з ним на рівних, – знизує Настя плечима.

Жінка поводиться підло? Чоловік гарує на двох роботах, гробить здоров’я, а вона сидить на пристойних грошах і робить вигляд, що мама «підкинула»? Чи все правильно: та квартира й доходи з неї не мають до Тимофія жодного стосунку?

КІНЕЦЬ.