З першою дружиною ми розлучилися близько трьох років тому. Усе пройшло напрочуд мирно, ми спокійно розділили майно, домовилися про те, як я буду проводити час із дітьми і допомагати їм.

Але все ж після розлучення я довгий час не вступав у нові стосунки. І лише нещодавно зрозумів, що втомився жити на самоті й готовий знову спробувати з кимось познайомитися. Так я і знайшов Лізу.

Спочатку мені здалося, що вона просто ідеальна. Ліза молодша за мене на п’ять років, має чудовий вигляд для своїх тридцяти дев’яти. Вона теж давно в розлученні, донька у Лізи доросла і вчиться в іншому місті.

Наші перші побачення пройшли чудово. Ми з нею легко і вільно розмовляли на найрізноманітніші теми, ніби були знайомі сто років.  І ще мені тоді дуже сподобалося, що Ліза дуже жіночна і ніжна. А таке нечасто зустрінеш у дорослих жінок.

Загалом, поступово ми почали зближуватися і дедалі більше перейматися одне одним. І я бачив, що теж подобаюся Лізі. Став уже навіть думати про те, що зустрів ту саму жінку, про яку мріяв усі ці роки.

А потім почав помічати в поведінці моєї коханої деякі дивацтва. Наприклад, якось ми з нею сиділи в мене вдома, і Ліза побачила маленького павучка, який біг по столу.

– Ааа! – закричала вона, як ненормальна. – Прибери його швидше!

Вона схопилася на стілець і верещала як божевільна, доки я не спіймав бідного павука в серветку і не викинув у вікно.

– Чому ти його не вбив? – кричала Ліза. – Раптом він знову приповзе?

– Не приповзе, – відповів я. – І взагалі, чого це ти так його злякалася? Це ж просто маленький павук. Нешкідливий.

– Я з дитинства їх боюся, – зізналася Ліза.

Я подумав, ну гаразд, у всіх у нас бувають свої фобії, подумаєш. Але на цьому дивацтва не закінчилися.

Потім ми якось пішли з нею в торговий центр, і Ліза раптом різко захотіла, щоб я купив великий шоколадний торт із кремом. Досить дорогий, ну це гаразд.

– Ми ж не з’їмо його вдвох, – засміявся я. – А в нього скоро термін придатності закінчиться. Навіщо він тобі?

– Ну будь ласка, ну купи! – раптом почала канючити Ліза, як маленька дівчинка. – Купи, купи, купи, купи!

Тут справа була навіть не в самому проханні, а в тому, який дивний вигляд усе це мало. Доросла і начебто адекватна жінка стала поводитися як маленька дівчинка. Я цього взагалі не зрозумів.
Запропонував узяти нам по тістечку. Вона погодилася, а потім всю дорогу додому не розмовляла зі мною, відвернулася до вікна. Коротше, поводилася як дитина.

І що більше часу ми проводили разом, то частіше Ліза показувала подібну поведінку. Мабуть, коли ми тільки починали спілкуватися, вона ще якось тримала себе в руках. Ну або я цього не помічав, або приймав за милу жіночність.

А тут вона справді ніби перестала бути дорослою жінкою, а стала дівчинкою, якій потрібна турбота дорослого.

– Що ти будеш на вечерю? – якось запитав я її.

– Не знаю, – зітхнула Ліза.

– Ну, якщо тобі все одно, тоді приготую курку з картоплею, – вирішив я.

– Мені не все одно! – ображено заявила Ліза. – Я взагалі-то сказала, що не знаю. Це різні речі.

– Гаразд, – кивнув я, хоча нічого не зрозумів. – То що ти будеш, якщо не хочеш курку?

– Сказала ж, що не знаю! – відповіла вона.

За підсумком ми ледь не посварилися, але все ж я приготував курку, як і збирався.

Через якийсь час я вирішив поговорити з Лізою.

– Чому ти любиш поводитися, як маленька дівчинка? – запитав я. – Наче спеціально хочеш зі мною посваритися. А іноді, навпаки, робиш вигляд, що нічого не хочеш вирішувати, і що я це маю робити за тебе.

– А що в цьому поганого? – ображено заявила вона. – Я думала, ти справжній чоловік, і мені хочеться спертися на твоє плече, бути впевненою, що ти допоможеш мені в скрутну хвилину. Я що, не можу побути іноді слабкою жінкою?

– Я не проти цього «іноді», – сказав я. – Але не весь час же.

Але Ліза мене ніби не чує. А я вже втомився від її примх та істерик. Хочеться мати поруч із собою партнера, а не дитину. Тільки от як донести це до неї, я не знаю.

КІНЕЦЬ.