Мені вже 50 років. Мій син одружився кілька років тому. Невістка у мене хороша, тільки до сина у неї мільйон претензій.

Зі мною вона жити не захотіла, тому пара живе в квартирі в сусідньому під’їзді. Та я і не проти, бо дві господині на одній кухні не уживуться. Два роки тому у них появилась дочка.

Тепер вони мені внучку постійно підкидають, вимагають, щоб я з нею гуляла і ночами доглядала.

Спочатку я їм допомагала без зайвих слів, але вони нахабніти почали.

Я їм і почала сваритись я ж і для себе пожити хочу.

Почали діти на мене ображатися, бо, всі нормальні бабусі цілодобово за онуками доглядають, а я не хочу. Я люблю внучку, але не хочу насильно з нею гратися.

У мене вже немає бажання, немає енергії, немає терпіння, мені потрібен спокій, тиша, стабільність. Гучний крик мене втомлює, як і постійне прибирання іграшок. Я ж не няня!

Я попередила, що зможу доглядати за онукою при гострій необхідності або тоді, коли у мене буде можливість. Вони мені відразу почали кричати: «Ти — бабуся, ти — повинна!».

Такого повороту подій я не очікувала.

Нехай наймають собі няню, це цілком нормально для сучасних батьків.

Невістка сидить вдома, чому вона не може сама впоратися з дитиною?

Я з завжди сама за сином дивилася, ще й гроші заробляла.

З тих пір у нас натягнуті стосунки, але поступатися своїми принципами я не збираюся.

КІНЕЦЬ.