Я ніколи не думала, що для мого чоловіка моя фігура може бути такою важливою. Я ніколи не була худою, але завжди мала нормальну статуру. Пухкою мене також не можна було назвати.

У молодості залицяльників було чимало, але я обрала Любомира. Ми зустрічалися близько року, а потім одружилися. Спочатку все було чудово — кохання, розуміння, гармонія.

Коли народився наш син, усе змінилося. Я досить швидко набрала близько десяти зайвих кілограмів, і позбутися їх мені ніяк не вдавалося. Чоловік почав ставитися до мене холодно, і це навіть не приховував. Часто говорив: «Подивися, на кого ти стала схожа. Тебе соромно кудись із собою взяти».

Його слова завдавали мені болю. Я старалася, як могла, але дитина займала майже весь мій час. Глянувши в дзеркало, я бачила, що більше не схожа на ту дівчину, якою була до шлюбу та народження дитини. А тут ще й постійна критика від чоловіка добивала мене.

Я намагалася стежити за собою, але це приносило лише незначний результат. Мама говорила, що я не повинна через це перейматися, адже в нас у сім’ї така особливість фігури. Свекруха теж мене заспокоювала, хоча водночас натякала, що мені варто було б зайнятися собою.

Єдиний, хто підтримував мене без жодної критики, був Дмитро, старший брат мого чоловіка. Він завжди говорив: «Так навіть краще».

Дмитро старший за мене на п’ять років і на два роки старший за мого чоловіка. У нього досі не було сім’ї. Ми часто спілкувалися, і я навіть питала, чому він досі сам.

Він відповідав, що ще не зустрів ту єдину. Іноді жартував, додаючи: «Мені потрібна така, як ти. А сучасні дівчата женуться за ідеальним тілом, із ними навіть у ресторан незручно піти — нічого не їдять».

На жаль, мій чоловік продовжував принижувати мене. Він навіть не соромився говорити щось прикре про мою фігуру у присутності інших людей.

Дмитро неодноразово робив йому зауваження, але це нічого не змінювало. З часом чоловік почав затримуватися на роботі, а іноді й взагалі не приходив додому.

Зрештою, до мене дійшли чутки, що в нього є інша. Якось біля магазину я побачила його машину, а в ній сиділа дівчина. Я підійшла, відчинила двері та запитала: «Хто ви така?» На що вона впевнено відповіла: «Я його дружина».

Я була шокована. А хто тоді я? У цей момент підійшов мій чоловік. Я запитала, що це означає, але він лише сказав: «Іди додому, потім поговоримо», сів у машину і поїхав.

Вдома я не знаходила собі місця. Коли він повернувся, то заявив, що подає на розлучення, бо покохав іншу і йде до неї. Я навіть не намагалася його зупиняти чи просити залишитися. Він зібрав свої речі й пішов.

Того ж вечора до мене приїхав Дмитро. Він уже знав, що сталося, і довго мене заспокоював. Я вперше за багато місяців відчула полегшення. Під час нашої розмови він зізнався, що давно кохає мене.

Минуло пів року, і ми з Дмитром одружилися. Він називає мене своєю «улюбленою булочкою», і я більше не маю жодних комплексів щодо своєї фігури.

Я нарешті по-справжньому щаслива. А мій колишній чоловік? Його новий роман не склався, і тепер він знову шукає «ідеальну». Але це вже не моя проблема.

КІНЕЦЬ.