Вчора ввечері я їхала з центру міста у переповненому автобусі. Занурившись у читання новин на своєму телефоні, я була різко абстрагована від свого заняття водієм, який вигукував нецензурні вислови, вимагаючи, щоби хтось вийшов з автобуса. Не було нічого незвичайного в тому, що n’яних чи бешкетників висаджували.

Однак цього разу я повернулася і побачила, що об’єктом наnаду стала жінка похилого віку. Вона стояла, одягнена у світле пальто, стискаючи в руках сумочку, здивована.

Задумавшись, чи не направив водій свій випад на когось іншого, я вимкнула музику, щоб послухати. -Платіть за проїзд або забирайтеся геть – знову закричав він , зустрівши лише мовчання з боку інших пасажирів.

Молоді люди, здавалося, були надто поглинені своїми власними світами, вдаючи, що нічого не помічають. Я більше не могла це терпіти. Батько завжди вчив мене вставати на захист слабих.

Кинувши водієві купюру, я допомогла літній жінці сісти, попросивши молоду людину, яка займала місце, призначене для людей похилого віку, пересісти.

-Дякую, люба, – пробурмотіла жінка, пояснюючи, що їй не вистачає на проїзд. Вона проїхала лише чотири зупинки, перш ніж зійти.

У свої 24 роки я була збентежена такою жорс токою байдужістю. Мені було важко зрозуміти, чому ніхто, крім мене, не прийшов на допомогу літній жінці.

Я зрозуміла, що люди, схоже, настільки захоплені своїми проблемами, що не помічають уразливих людей навколо себе. Я не хочу мазати всіх одним пензлем, але навіть невеликі прояви доброти можуть суттєво змінити чийсь день.

Допомогти донести продукти людині похилого віку або оплатити його проїзд може здатися нам незначним, але це може перевернути цілий світ.

КІНЕЦЬ.