Увечері було темно, осінь почалася. Компанія підлітків років 12-13 переходила вулицю. Вони шуміли, кричали, сміялися – підлітки, як підлітки. І пустельну вулицю перейшли на червоне світло. Машин не видно. Ось вони й пішли, безглуздо стояти і чекати. Підлітки взагалі чекати не люблять.

А один хлопчик лишився стояти. Стоїть і чекає, коли буде зелене світло. Такий худенький кучерявий хлопчик у окулярах. Стоїть і чекає.

Інші сміються з нього на все горло – вони вже перейшли на інший бік. Кричать, навіть обзивають гальмом і боягузом. “Давай, чого стоїш!”, – Ось так кричать.

Розумієте, це його друзі, його компанія. Вони звуть! Вже насміхаються. Рейтинг хлопчика швидко падає. А він стоїть і чекає.

Тому що треба дотримуватись правил. Тому що він мамі та татові сказав, що переходитиме вулицю на зелене. Тому що він знає, як правильно. Ось і стоїть. Худенький, кучерявий, з тонкою шийкою, в окулярах. Стоїть. І не робить кроку. Дивиться на світлофор. Хоча вулиця порожня. Жодної машини…

Він дочекався зеленого світла та й пішов. І друзі перестали насміхатися та обзиватися. Один хлопчина навіть сказав: “Ну ти завзятий, Юра!”. А впертий Юра засміявся і теж почав щось розповідати та махати руками. Як всі.

Ось цей хлопчина може досягти успіху. Він такий самий, як усі. Але не завжди. І він може зупинитись. Може ухвалити своє рішення. Може наполягти на своєму. І вміє дотримуватись правил і тримати слово. Наполегливий Юра, дійсно.

Той, хто може зупинитися та почекати, досягне успіху. Той, хто може знести глузування, але стояти на своєму, той може досягти успіху. І потім поважають навіть ті, хто насміхався. Треба пам’ятати про це та дітям розповісти.

КІНЕЦЬ.