Близько дев’ятої вечора Дмитра відірвав від комп’ютера дзвінок у двері.

– Хто це на ніч ? – думав молодий чоловік, прямуючи до коридору.

Тоня поїхала до батьків, з’явиться тільки завтра ввечері. Та вона й зателефонує заздалегідь, щоб він на автовокзалі її зустрів. Господиня квартири чи сестра? Вони б повідомили, що приїдуть. Може, Серьога? У нього звичка – з’являтися як сніг на голову.

Перебравши всіх можливих гостей, дійшов висновку, що це, найімовірніше, приятель. Гадаючи, що може знадобитися Сергію в такий час, Дмитро відчинив вхідні двері.

– Ну, – вимогливо промовила Валентина, – так і будеш стояти з роззявленим ротом? Може, у квартиру пустиш?

– Навіщо? – прийшовши до тями, запитав молодий чоловік.

– Поговорити нам треба. І негайно!

– Ми з тобою ще півроку тому, навіть більше, ніж півроку, все обговорили.

– Ні, не обговорили, і ти це знаєш. Сказати щось встигла тільки я, а ти проігнорував мої слова і пішов. Тож зараз настав цей момент.

Пам’ятаючи про наполегливу і нахабну вдачу колишньої, Дмитро, як це частенько бувало за їхнього спільного життя, вирішив змінити тему й у такий спосіб збити Валю з пантелику.

– Ти як у під’їзд-то проникла? – запитав він, – там же двері металеві. Ключ потрібен.

– Почекала, хтось виходив, ось і увійшла. Ти знаєш, для мене перешкод не існує, якщо я щось задумала. Але це неважливо. Може, все-таки пустиш у квартиру? – запитала, точніше, зажадала колишня. – Твоя фіфочка все одно поїхала, тож нашій розмові ніхто не завадить.

– По-перше, вона не фіфочка, по-друге, я повторюю – нам нема про що розмовляти, тож давай – сходами вниз і на вихід! – рішуче не погодився з пропозицією Валентини молодий чоловік.

– Розмовляти нам є про що, – колишня дружина рушила вперед і, штовхнувши Дмитра, зробила крок у квартиру.

– Не битися ж мені з тобою, – з досадою промовив чоловік, слідуючи за непроханою гостею.

– Так… – зневажливо констатувала Валентина, оглядаючи все довкола, – квартира в тебе… Так собі, простенька. Взагалі-то, ти звик по орендованих таскатися, тож усе нормально. Усе в твоєму стилі.

Дмитро мовчав. Він із цікавістю спостерігав, як колишня оглянула всі кути в кімнаті, сходила навіщось на кухню, зазирнула до санвузла, відчинила двері балкона, висунулася на вулицю, повернулася в кімнату.

– Твоя колгоспниця, напевно, і такому будиночку рада? – усміхнулася вона, плюхаючись у крісло. – Що ти в ній знайшов, скажи? Ну, молодша за тебе, погоджуся. На лікаря вивчилася, на роботу в місті влаштувалася, і що далі? Як селючкою була, так нею і залишилася. Та й ти так до кінця сільських звичок із себе і не видавив. Дивуюся, за що тебе в компанії на посаді підвищили?

Валентина говорила щось іще, переходячи від образ до твердження, що після розлучення Дмитро почав опускатися все нижче і нижче, ближче до плінтуса. Молодий чоловік не перебивав, просто стояв і чекав, коли колишня замовкне. Потім, немов згадавши щось, підійшов до комп’ютерного столу, влаштувався там у кріслі.

Валентина продовжувала міркувати про те, що Тоня абсолютно не стежить за ним, через що Дмитро має вигляд майже як безхатченко.

Намагаючись не особливо слухати марення колишньої, молодий чоловік краєм ока помітив свій фотоапарат. Якраз перед приходом непроханої гості він перекинув з нього фотографії в комп’ютер.

“Але ж це вихід! – промайнула в голові молодого чоловіка ідея, – Валька не просто так з’явилася. Вона потім може спробувати шантажувати мене. Напевно, зло бере, що в мене з Тонею стосунки почалися. Звідки тільки такі подробиці дізналася? Гаразд… Це зараз не головне”.

Роблячи вигляд, що уважно слухає Валентину, Дмитро взяв фотоапарат, увімкнув його і непомітно натиснув на кнопку, що забезпечує відеозапис. Поставивши камеру на стіл, чоловік трохи відкотився в кріслі вбік, щоб колишня, яка продовжувала свою жовчну промову, потрапила в об’єктив.

– Згадай, як ти себе повів, коли я сказала, що заяву на розлучення подала, – судячи з тону, Валентина буквально впивалася своєю промовою, – ні слова проти. Немов чекав цього, немов хотів розлучення. Був би нормальним чоловіком, схопив би мене, в ліжко потягнув. Усе зробив, щоб уникнути розриву. А ти…

– Зараз-то про це навіщо? – усміхнувся Дмитро, – мені все одно, як і що було. Ти тоді навіть допомогла мені, речі мої зібрала, поки мене не було. Коли увійшов, про розлучення повідомила і що додала? “Забирай свої дрібнички і забирайся геть!” То що ж ти тепер хочеш?

– А ти й не засмутився, – перебила молодого чоловіка Валентина, – усміхнувся навіть…

– А ти хотіла, щоб заплакав?

– Ні, ну… Я ж тоді остаточно щодо розлучення ще не вирішила… На емоціях діяла.

– Коротше, – перебив Валентину молодий чоловік, – навіщо прийшла? Дізналася, де живу, про мої стосунки з Тонею дізналася? Ти що весь цей час стежила за мною? Займалася б особистим життям краще. Дивись, і не треба було б по колишніх бігати.

– Так, стежила, – зухвалим тоном відповіла непрохана гостя, – повідомляли мені про твої подвиги. Я не просила, а мені повідомляли. Тому й знаю. Особистим життям, кажеш, займалася б! А всі ви чоловіки – ідіоти. Думала, що це тільки ти такий нікчемний, а виявилося, що й гірші бувають. Добре, хоч розлучитися вдалося швидко.

– Невже заміжньою за цей час уже побувала? Швидко ж! Молодець.

– Та яке заміжжя… просто стосунки.

– Не розповідай, мені не цікаво. Краще скажи, що тобі від мене треба. Мені, – молодий чоловік демонстративно подивився на годинник, – через двадцять хвилин виїжджати треба.

– Нічого мені від тебе не треба, – Валентина старанно зобразила на обличчі тугу і, надавши голосу тужливості, продовжила, – ми з тобою обидва зробили помилку. Мама теж сказала, що поквапилися ми з розлученням.

Я тебе ніяк забути не можу. Ти, найімовірніше, теж… Хоч і намагаєшся ходити з бравим виглядом. Дмитре, – намагаючись поглянути в очі колишньому, перейшла на шепіт Валя, – давай назад усе відіграємо. Ну, була помилка, так її ж виправити можна.

Адже тобі з цією Тонькою погано буде. Сам подумай, вона лікар-початківець, а в тебе тепер он яка посада. У неї зарплата – копійки, а ти її утримувати будеш. Треба тобі це?

– А звідки ти знаєш, яка в мене тепер посада? – Дмитро насилу стримував сміх, – у тебе і в нашій компанії шпигуни є? Може, тобі і розмір моєї зарплати відомий?

– Адже там сестра моя двоюрідна працює. Забув?

– Справді забув. Так само, як і про тебе, до речі. Ну тепер зрозуміло, звідки інформація.

– Не обманюй. Ти по-справжньому кохав мене, я це знаю. І зараз кохаєш. Так просто це не забудеш, – Валя зобразила на обличчі тугу.

– А ти мою зарплату любила, – Дмитро знову насилу стримувався, щоб не розсміятися, – на все з мене тягнула – і на продукти, і на всі необхідні платежі, і на ганчірки твої, і на модні салони краси. Після мене знайшла собі когось, та, видно, відмовився чоловік усі твої забаганки виконувати, от знову й сама опинилася. Вірно?

– Ох і жорстокий ти, Дмитре, – Валентина досить уміло надала голосу тремтіння, – неправда все це. Я гроші в тебе просила, щоб красивою бути, щоб тобі приємно було, щоб інші заздрили тобі. Дмитре, ти подумай гарненько. Ну, навіщо тобі ця Тонька? Ти подивися на неї. Вона ж ніяка! Навіть одягатися зі смаком не вміє!

Валентина піднялася з крісла. Продовжуючи переконувати Дмитра, що він зробив помилку, почавши стосунки з Тонею, вона старанно підкреслювала свою винятковість.

– Ти подивися, хіба твоя Тонька здатна на таку ходу? А фігура? Хіба вона може з моєю зрівнятися? – зупинившись перед Дмитром, демонстративно вигнулася гнучким тілом Валентина.

– Не дам я тобі жити з нею, Дмитре. Ти був моїм, моїм і залишишся. Помилку я зробила, таблетки ковтала, живучи з тобою. Якби дитина була, нікуди б ти не пішов від мене…

– Знаєш що, – зупинив колишню молодий чоловік, – досить! Скільки можна цю маячню слухати? Мені справді скоро виїжджати.

– Нікуди ти не поїдеш, – Валентина майже закричала, – не пущу тебе. Я до тебе прийшла, я за тобою прийшла!

Несподівано колишня кинулася до Дмитра, який сидів біля комп’ютерного столу. Обхопивши його, вона притулилася до чоловіка. Її губи наполегливо шукали його губи.

У перші миті Дмитро розгубився. Буквально кілька секунд тому він мав намір встати, взяти за руку колишню і випровадити її з квартири. Йому навіть на думку не могло спасти, що вона здатна на такий вчинок.

Насилу звільнившись від липких обіймів Валентини, молодий чоловік відштовхнув її з такою силою, що вона сіла на підлогу.

– Ходімо! – схопивши жінку за руку, Дмитро з силою потягнув її до дверей.

– Дмитре, – притулившись до вхідних дверей спиною, квапливо затараторила Валентина, – все одно ти до мене прийдеш. Не будеш ти з цією Тонькою жити. Нікуди ти не дінешся.

Мені завтра номер її телефону мають передати. Подзвоню, скажу, що всю ніч із тобою була. Вона сама відмовиться від тебе. Сама!

Виштовхувати з квартири Валентину не довелося. Вона сама зробила крок у відчинені двері. Про всяк випадок молодий чоловік супроводжував її до виходу з під’їзду. Від гріха, як то кажуть, подалі. Вийшовши на вулицю, колишня попрямувала до парковки. Сіла в невелику білу “Тойоту”.

“Купила все-таки, – відреагував Дмитро на наявність у Валентини машини. – Напевно, з цього, про кого розповідала, гроші виклянчила. У мене-то скільки тягнула, все машину мріяла купити”.

Повернувшись у квартиру, молодий чоловік спробував переосмислити подію, що сталася. Згадав про фотоапарат. Він усе ще вів відеозйомку. Прокрутивши відзняте, Дмитро згадав останні слова колишньої.

“От ненормальна! Збирається зателефонувати Тоні, набрехати, що ми з нею провели ніч, – усміхнувся молодий чоловік, – ось же тварюка!”

Номер телефону Валентини не було видалено з його смартфона. Він його тоді, після розлучення, просто заблокував. Почекавши близько години, молодий чоловік зателефонував колишній.

– Я знала, що ти схаменешся, чекала на твій дзвінок, – у голосі Валентини чулося щось на кшталт торжества, – зараз приїду за тобою.

– Не поспішай, спочатку послухай, – запропонував молодий чоловік, – якщо хочеш, я тобі повне відео перекину.

Якість запису виявилася чудовою. Дмитро поставив на стіл цей невеликий фотоапарат саме так, що Валентина постійно перебувала в кадрі. Щоправда, відео того, що відбувалося біля вхідних дверей, не було. Але всі грізні обіцянки Валентини зателефонувати Тоні було чути чудово.

Зараз, піднісши телефон ближче до комп’ютера, куди він уже встиг перекинути відеозапис, молодий чоловік ввімкнула для колишньої тільки той уривок, у якому вона намагається поцілувати чоловіка, що сидить біля столу. Як вона щось доводить, коли Дмитро веде її за руку до вхідних дверей, і останні її слова з обіцянкою зателефонувати Тоні.

– Ну, – поцікавився молодий чоловік, зупинивши відео, – тобі переслати? Там багато цікавого. Тобі сподобається. Будеш насолоджуватися на самоті.

– Негідник… Який же ти негідник… – голос колишньої раптом став хрипким, – я до тебе прийшла як до коханої людини… А ти! Ненавиджу тебе.

Валентина говорила щось іще, але Дмитро більше не слухав. Відключившись, він зателефонував коханій.

– Я так скучив за тобою. Коли ти повернешся? – запитав із ніжністю в голосі.

– Завтра. Потерпи трохи. Я теж сумую, коханий, – тихо відповіла Тоня.