У нас з дружиною щаслива сім’я. Ми маємо схожі погляди на життя та багато спільних інтересів. Здавалося, живи й радій життю. Та є ложка дьогтю у цій бочці меду. І це моя теща. Вона любить прийти в гості й почати встановлювати у нас свої порядки.

Поводиться, як господиня у домі, підмічає недоліки, вказує, що треба доробити. А головне, налаштовує дружину проти мене. Можливо, Олена й не звернула б на щось увагу, але дорога матуся обов’язково закцентує її на цьому.

Дружина лише знизує плечама та каже, щоб я не брав материні зауваження близько до серця.

Коли у нас народилась дитина, то її візити стали ще частішими. Приходить і розповідає, як нам поводитись з власним сином. Невже вона немає більше чим зайнятись!

Я натякав їй, що її у нашому житті забагато, пропонував знайти якесь хобі, та Світлана Георгіївна каже, що її хобі бути берегинею родинного затишку. То хай береже, але десь на відстані, а не щодня перед моїм носом.

Якось дружина занедужала і її поклали до лікарні із пневмонією. Я змушений був взяти відпустку власним коштом, щоб сидіти з дитиною. Теща продовжувала приходити до нас. Коли я просив її провідати Олену та передати їй якісь речі, то Світлана Георгіївна казала, що краще з онуком побуде.

Одного дня, коли я поспішав до дружини, вона мені зателефонувала та сказала, що її виписують. Я змушений був повернутись додому, щоб взяти свіжий одяг.

Коли підійшов до дверей квартири, то почув, що мій син голосно плаче. Забігаю на кухню, а там теща намагається силоміць нагодувати його обідом. Дитина відбивається, як може і душиться слізьми. Я відштовхнув тещу в сторону так, що та аж ноги здерла, схопив cина на руки й почав заспокоювати. Як потім Світлана Георгіївна мене брудом поливала, всім казала, що зять підняв на неї руку.

По дружину я поїхав на таксі із малим сином на руках. Теща вже встигла подзвонити Олені й наговорити на мене всякого. Я це зрозумів, коли зайшов до палати й побачив її погляд. Почав розповідати, як все було, та вона й чути не хоче. Стала на сторону матері й каже, що при будь-яких обставинах, я не мав права штовхати її на підлогу.

Після цього випадку наша сімейна ідилія кудись зникла. Ми майже не розмовляємо. Раніше завжди могли порозумітись, а зараз мов чужі.

Через тещині вибрики ми тепер можемо розлучитись. Ось така вона – берегиня…

КІНЕЦЬ.