Племінники зламали мій ноутбук. Але брат відмовився оплачувати ремонт, вважаючи, що я сама винна утому, що його зламали
З вини племінників я залишилася без комп’ютера. Але їхній батько не збирається відновлювати мені ноутбук. Брат сказав, що треба було ховати техніку якомога далі від малечі. Хоча це його діти були в гостях і не спитавши дозволу увійшли до моєї кімнати, а потім розбили дорогу річ. Ось як після цього його називати?
Ми з братом Мишком ніколи не знаходили спільної мови. У школі ми особливо не спілкувалися, а вдома постійно билися через те, що брат пустував, а потім звинувачував у всьому мене. Я від образи одразу кидалася у бійку. У результаті, ми обидва були покарані.
Зараз ми виросли: Мишко одружився і з’їхав від батьків, а я закінчую університет і продовжую жити у батьків. Чесно кажучи, коли брат переїхав, я просто свято собі влаштувала: купила шоколадок та лимонаду, бо тоді ще навчалася у школі.
Я відчула себе такою вільною. Майже чотири роки тривало моє щастя: Мишко не брав мої речі, не забирав солодощів і не перекладав на мене відповідальність за свої вчинки.
Але через кілька років брат сам став татом. Спочатку з’явився син Слава, а за рік – дочка Ганна. З того часу у мене відчуття, що племінники цілодобово перебувають у нашому будинку.
Дружина у Михайла – жінка своєрідна. Попри те, що в неї маленькі діти, вона не покинула роботу і ще у лікарні відмовилася від грудного вигодовування. Вона домовилась з чоловіком, щоб він теж стежив за нащадками, оскільки їй треба будувати кар’єру. Але ж брат щодня ходить на роботу!
В результаті маленькі племінники постійно знаходяться в нашому будинку. Батьки забирають їх лише на ніч. Чи варто говорити, що моє навчання перетворилося на каторгу на тлі малюків, що плачуть. Але навіть тоді, коли племінники підросли, проблем від них лише побільшало.
Наступного року Слава піде у перший клас. Здавалося б, і він, і Аня – діти, які вже підросли, які повинні розуміти, що можна робити та чого не можна. Але це лише теоретично.
Насправді батьки дозволяють своїм дітям навіть на голові стояти. Бабуся з дідусем теж часто щось сюсюкають замість того, щоб карати онуків. Залишаюся лише я.
І Слава, і Аня чудово знають, що до моєї кімнати їм вхід заборонено, інакше вони отримають по п’ятій точці. Але тиждень тому це не завадило їм тишком-нишком увійти в мою кімнату і розбити ноутбук.
Того дня мене не було вдома. Я пізно повернулася від подружки та виявила тріщину на екрані ноутбука лише вранці. Я відразу ж вирушила в сервіс, де мені підтвердили, що комп’ютер впустили, і виставили рахунок.
Я надала результати «праці» племінників своєму братові. Він відмовлявся, але Слава з Анею у всьому зізналися. Щоправда, Мишко оплачувати ремонт все одно відмовився.
Мама сказала мені, що в тому, що сталося, є і її частка провини, бо вона не стежила за онуками. Батьки дадуть мені гроші на ремонт, бо знають, що без комп’ютера зараз не можна вчитися. Брата така ситуація повністю влаштовує.
Ось, тільки я собі вирішила, що вставлю окремий замок у свої двері та зачиню свою кімнату на ключ. Та й не хочу я більше спілкуватися з Мишком та його дітьми. З такими родичами й ворогів не треба.
КІНЕЦЬ.