У 55 років, живучи на селі, я отримую просте задоволення від відкритих вікон, особливо вночі, коли свіже повітря зливається з мелодією цвіркунових пісень.

Міське життя мене ніколи не спокушало, незважаючи на пропозицію родичів купити нам квартиру. Мене тягне до спокою природи: довколишній ліс, річка, достаток грибів та ягід. Кілька місяців тому до нас переїхали й син із невісткою.

У нашому просторому будинку всі розмістилися з комфортом, і я обожнюю свою невістку Лілю, ніжну та чарівну дівчину, тож сварок між нами не було.

Якось увечері, вирішивши закрити вікна москітною сіткою, я виявила Лілю на кухні, загорнуту в ковдру і попиваючу гарячий чай.

На запитання, чому вона не спить, вона відповіла: холодно. Я сторопіла, бо був липень. Не в силах заснути тієї ночі, я згадала, як у молодості гостювала у свекрухи. Літніми ночами я тремтіла через відкриті вікна, але не наважувалася висловити свій дискомфорт.

Розмірковуючи про це, я співпереживала Лілі. Тепер я відчиняю вікна тільки у своїй кімнаті і стежу за її комфортом, адже мені важливо, щоб у нашому будинку невістці було комфортно та тепло.

Радість від того, що скоро я стану бабусею, тільки зміцнює моє прагнення піклуватися про мою дорогу Лілечку!