Півтора року тому в сім’ї мого брата Артема сталося нещастя, у свої 35 років він став вдівцем. Дружина у лікарні, під час того коли з’явилася їхня дитина підхопила якусь інфекцію, і через тиждень після виписки її не стало. Малюк не постраждав, з ним усе гаразд.

І з двома старшими дітьми також.

Звичайно, мені шкода брата, але що я тепер через це маю відмовлятися від свого життя? У мене своя квартира, студія, цілком сучасна та доглянута.

Живу я там одна, хоч і зустрічаюся із хлопцем. Він приїжджий, свого житла не має. Тому іноді ночує в мене. Я збираюся за нього заміж, сподіваюся, що незабаром він зробить мені пропозицію.

Коротше, все в мене було б добре, якби не проблеми брата. Мати вже дістала мене. Спочатку вимагала, щоб я допомагала Артему з домашніми справами, приходила до нього прибиратися та готувати їжу. Потім, щоб я гуляла з племінниками, закинувши свої справи, а тепер і зовсім вирішила, що я просто зобов’язана взяти до себе старшого.

– Мені з трьома не впоратися, – заявила мати.

– Тому нехай Костик поживе в тебе. Він вже школяр, з ним уроки робити треба, а Артему ніколи. Він взагалі їде з міста на якийсь час, йому запропонували гарну роботу в області.

Я просто очманіла:

– Ну ось, приїхали! А я то тут причому? Це ж не мої діти, а Артема. От і нехай забирає їх із собою. Або хоча б Костика. Сама кажеш, що він вже великий.

-Третій клас! Куди він його потягне?

Обуренню матері не було меж. Отримала я від неї по перше число. Але найприкріше, що вона почала дорікати мені за квартиру, в якій я живу. Так неприємно на душі стало. Самі мені її купили, а тепер я винна. Нормально це?

До речі, Артему, коли він одружився, батьки також подарували квартиру, причому двокімнатну і в центрі. Тож коли я виросла, їм довелося і мені купити окреме житло. Ремонт зробили на гроші Артема, але ж він сам вирішив допомогти мені. Зрештою, він мій старший брат. А тепер виходить, що я йому винна.

Загалом матері я чітко дала зрозуміти, що не збираюся робити так їм хочеться. Мені треба влаштовувати своє особисте життя, і краще я пущу до себе жити мого хлопця, ніж племінника, з яким буде ціла купа проблем.

Так я їй і сказала. А вона накричала на мене і звинуватила, що я проміняла сім’ю на штани. Виходить, мій хлопець – це штани, а брат – бідний та нещасний, йому тепер усі допомагати повинні.

Скінчилось все це просто. Моя сім’я від мене відвернулася. Брат поїхав на свою роботу і тепер переказує матері гроші на утримання дітей. Усі троє залишилися з нею.

А в мене у квартирі живуть мій хлопець та його друг з батьківщини, який нещодавно приїхав до нашого міста та ще не знайшов собі іншого житла.

Вчора я зателефонувала мамі, хотіла позичити грошей до зарплати, але вона навіть розмовляти зі мною не стала, і заявила, що вільних коштів у неї немає. Хоча я сказала, що мені потрібно придбати продукти.

А я знаю, що Артем отримує нормально, тому гроші в неї точно є. Навіщо ж вона мені бреше? Ось така ситуація. Все це дуже неприємно, але якщо вони вирішили, що я для них чужа, нехай так і буде. Подивимося потім, як життя розпорядиться.

КІНЕЦЬ.