Півроку тому ми добудували великий наш будинок у приватному секторі нашого міста. І переїхали в нього. Щастю моєму не було меж. У нас з чоловіком двоє діток-підлітків, все добре, але халепа прийшла, звідки я зовсім не очікувала.

В нашому ж місті, в квартирі двокімнатній, живе рідна сестра мого чоловіка з родиною. У них чоловіком троє дітей, хлопців, також плюс-мінус підліткового віку.

І ось сестра чоловіка Катя майже живе у нас. Тобто її втомлюють її чоловіки, вона їм піде раз в тиждень, наготує їжі на днів 5-7, і все. Решту днів вона у нас.

Вигнати мені її незручно, у нас все-таки великий будинок, можемо дозволити їй окрему кімнату, але мене дуже напружує, можна сказати, чужа жінка в домі.

Так, це сестра мого чоловіка, але знаєте, вона любить з нами дивитися телевізор, вона любить готувати, вона любить розвісити одяг після прання, вона навіть прибирає іноді.

Але мене це так напружує, я люблю сама прибирати в своєму домі. І як от її попросити на вихід, я не уявляю.

Чоловік каже, що не хоче з сестрою сваритися, адже вона йому дуже допомагала, поки він був студентом, давала йому гроші, бо вона почала працювати раніше і так далі.

І ось так виходить, що в моєму домі мені зовсім-зовсім не затишно і не комфортно через Катерину.

Я завжди мріяла про свій великий будинок. Про простору кухню, де буде затишно варити ранкову каву.

Про вітальню, де ввечері можна загорнутися в плед і подивитися фільм з родиною.

Про власну спальню, в якій я буду почуватися господинею, де кожна річ стоятиме на своєму місці, бо я так вирішила.

І ось, коли наша мрія здійснилася, коли ми нарешті переїхали у свій просторий будинок, виявилося, що затишок і спокій — це не квадратні метри, не якісний ремонт і навіть не нові меблі. Бо тепер у моєму домі є Катя.

Катя — рідна сестра мого чоловіка. Вона не з тих людей, хто стукає, перш ніж зайти. Вона просто приходить і залишається.

— Привіт! — весело каже вона, знімаючи черевики і прямуючи до кухні.

— Привіт, — бурмочу я, але вона вже встигла відкрити холодильник, дістати молоко, налити собі чаю.

Катя приходить і ночує майже щодня. Вона розповідає про своїх хлопців, про свого чоловіка, якого вона бачить раз на тиждень, коли готує йому їжу на всі сім днів.

— Та що там робити в тій квартирі? — махає вона рукою. — Вони все одно своїми справами зайняті. А тут так добре, просторо, свіже повітря у вас.

Я мовчу. Але всередині мене закипає.

Я розумію, що вона не робить нічого поганого. Вона не сидить без діла, не вимагає уваги, не лізе з розпитуваннями. Вона навіть прибирає!

Але в тому й справа, що це мій дім! Я хочу сама вирішувати, коли мені прибирати, що мені готувати і чи хочу я зараз дивитися телевізор з Катериною!

Я вже намагалася натякати.

— Катю, ти сьогодні додому ночувати? — спитала я якось увечері.

— Та, мабуть, ні. У вас же кімнат багато, а в мене завтра вихідний, навіщо їхати? — безтурботно відповіла вона.

Я вже навіть перестала дивуватися.

Чоловік спокійний, як слон.

— Вона ж мені допомагала, — каже він.

— Хай поживе трохи.

— Але вона тут живе вже пів року! — зриваюсь я.

— Та ладно тобі, вона ж не шкодить.

І ось так щодня я прокидаюся і знаю: Катя або вже тут, або скоро буде.

Я приходжу на кухню — вона вже п’є чай.

Я йду прати — вона вже розвішує білизну.

Я сідаю дивитися фільм — вона бере плед і вмощується поруч.

І я не знаю, що робити. Як сказати їй, що її присутність мене дратує, і щоб не нагрубити при цьому?

Як пояснити чоловіку, що мені некомфортно у власному домі? Як перестати почуватися гостею там, де я маю бути господинею?

Що робити? Дуже буду вдячна вам за поради і думки.

Джерело