Десь часу минуло більше пів року, як я забрала свою маму до себе з села.

Я цього дня чекала вже чимало часу, адже бачила, що мамі все важко дається.

Вона нічого не може сама, а їздити часто до неї я теж не можу, ми живемо далеко від нашого села.

Правду кажучи, я досить таки довго чекала, коли заберу маму до себе, думала мені буде так легше не прийдеться часто їздити за сотні кілометрів.

Вона вже років 3 обіцяла, що поїде до мене восени, а восени обіцяла, що наступного року.

Так було постійно і тривало по кругу. А потім стала зовсім забувати.

Коли я її забирала до себе, то мама сама збирала сумку, поклала один халатик, рушник і для чогось взяла хустин 10 з собою.

Ми ж живемо в квартирі, я не розуміла навіщо вона їх складає, але не перечила їй, вирішила, що нехай бере все те, що є дорогим і важливим для неї на її власний погляд.

Все, більше мама нічого не брала, вона все говорила, що повернеться додому, хай все лежить на своїх місцях, її чекає.

Жити з мамою дуже нелегко, таке враження, що в мене третя мала дитина.

Мені щодня їй потрібно щось пояснювати, повторювати одне і теж.

Нагадувати, що їй не можна їсти зайвий раз оселедця і в туалеті не потрібно економити воду щоразу, а користуватися неї при потребі.

Іноді мені дуже важко впоратися з цим усім, я одягаюся і йду на вулицю.

Годину гуляю, очі вологі, а потім чомусь завжди згадую перше вересня, коли мама мене повела в школу, я весь день тримала її за руку, не відходячи ні на крок.

Її тепла і затишна долонька і досі відчувалася в моїй руці.

Мама завжди була поруч зі мною в радісні хвилини і в хвилини важкі.

Я повертаюся в квартиру, цілую маму, довго після того з нею розмовляю, дарма, що за хвилину вона це забуде, а я пам’ятатиму наші розмови ще багато років.

Цього року я не поїхала на відпочинок, і багато років ще не побачу моря, не можу маму залишити одну, навіть, якщо її сестра за нею наглядає, вона завжди хоче, щоб саме я була з нею поруч.

Як колись хотіла я маленькою першого вересня тримати її долоньку.

Правду зізнаюся, мені з мамою дуже важко буває.

Вона сердиться на мене, каже, що їй у мене недобре, я погано її доглядаю, хоча я уважна дуже до неї і нічого не шкодую її.

Та я сприймаю це, як належне.

Можливо ще хтось є в моїй ситуації і може підтримати та розрадити мене, так буде легше.

Чи хтось ще не має подяки від мами старенької так, як я?

Фото ілюстративне.

КІНЕЦЬ.