Знову вже довгий час ми з моїм чоловіком не розмовляємо, і знову Андрій каже, що в усьому я винна сама!

Але мені вже набридло все це, коли він відводить мене в сторону серед людей, і каже мені:

– Стеж за тим, що говориш! Ну це вже ні в які ворота не лізе.

Я не розумію, що я роблю не так?

Говорити правду не можна, висловлювати свою точку зору теж.

А ще у мене, нібито, немає почуття гумору, чомусь, тому не можна жартувати – все не смішно і не розумно з моєї сторони сказано!

Що, мені постійно мовчати? Він вже не хоче брати мене з собою до друзів та знайомих, і навіть до своєї рідні намагається поїхати без мене.

Одна ситуація якось сталася відразу після весілля.

Запросили ми гостей з приводу того, що заїхали в орендовану квартиру, ну щось типу новосілля.

Було багато людей: і рідня, і друзі, і колеги мого чоловіка.

Справа вся дійшла до того, що всі стали розповідати анекдоти.

Ось і я під загальні веселощі згадала кілька смішних байок з інтернету і теж розповіла усім, щоб підтримати розмову.

Всі голосно щиро сміялися, а чоловік мій чомусь відразу спохмурнів.

Потім мене відкликає в сторону і почав говорити:

– Та помовч ти! Анекдоти твої старі і не смішні, і розповідати ти їх не вмієш! Ну зовсім не в тему ти їй тулиш сюди.

Я відразу пояснила:

– Але ж всі сміються!

Але він сказав, що всі сміються або для годиться, або наді мною – як це у мене не гарно виходить. Я засмутилася, і тоді вийшла у нас суперечка при гостях. Після цього жартувати я перестала, звісно, неприємно вже було вислуховувати все.

Я якось ми вирішили піти в театр: я, чоловік і його друг зі своєю новою дівчиною.

Після досить таки цікавої вистави ми поїхали додому до цього друга поділитися своїми враженнями від побаченого.

Там, посеред вечора ця дівчина сказала, що їй було нудно в театрі, що актори грати не вміють, а ще ця постановка якась зовсім не цікава.

Я почала з нею сперечатися і запитала, чи вона взагалі що-небудь в класиці розуміє? А які книги читає? А яких письменників і художників знає?

З’ясувалося, що вона в цьому не просто дуже далека, аж занадто. Я їй порадила або розвиватися, або не ходила в театри, а відвідувати нічні клуби – де їй і місце, адже щоб дивитися подібне то потрібно мати гарний смак і почуття прекрасного.

Загалом, вона в той вечір на мене образилася, а чоловік відразу забрав мене від цієї компанії, і знову сказав, що я сама не знаю, що говорю.

А ще була така справа, що якось одного разу свекри зробили ремонт в кімнаті, запросили мене з чоловіком все це оцінити.

Правду кажучи, мені відразу не сподобалося, як я тільки ввійшла!

Дешеві матеріали, це було видно дуже добре, кольори не поєднуються одне з одним, на меблі так і залишилися старі. Чоловік сказав:

– Дуже красиво!

А я щиро сказала те, що думала.

Свекри мої дуже засмутилися, а чоловік відразу сказав, що нам вже пора йти додому. Я обурилася: ну ми всі рідні люди, що тут такого?

У мене здорова критика, невже я не можу висловити свою думку? Чоловік сказав, що це нетактовно і негарно. А я сказала, що я нікого не ображала, просто висловила свою думку.

І так у всьому: то скаже при всіх, щоб я мовчала, то в сторону відведе і насварить, постійно у нього зауваження до мене одні.

Дійшло до того, що я вже й слова сказати не можу при людях, боюсь щось лишнє мовити. Він продовжує говорити:

– Вдома при мені кажи вже, що завгодно, я вже звик, але при інших краще мовчи!

Але ж навіть є таке прислів’я:

«Краще гірка правда, ніж солодка брехня».

Тільки щось воно не підтверджується в моєму житті зовсім, це просто не про мене. А я не люблю лицемірити!

Я і сама можу вислухати критику з боку і зробити висновки. Загалом, відчуваю, що наші відносини вже зовсім розладналися, а прожили ми всього трохи більше року.

Чоловік зовсім не поважає мене, як людину. Я йому ніколи нічого не забороняю говорити і завжди прислухаюся до його думки.

Я не знаю як мені жити поряд з такою людиною. Що робити? Чому він так не поважає мене?

КІНЕЦЬ.