Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя, ми жили вдвох, ми мали один маленький світ на двох. Але одного разу все зруйнувалося.

Мого чоловіка звільнили з роботи, і нам довелося переїхати до його батьків. Мене ця ситуація не надто влаштовувала, але чоловік сказав, що це тимчасово. Мовляв, знайде хорошу роботу, і ми житимемо окремо.

Його батьки були не проти того, що ми поживемо в них. Свекруха сказала, що ми можемо жити в них скільки завгодно. Але біда була в тому, що квартира двокімнатна, тому нам довелося спати у вітальні. Це дуже незручно, вітальня – це прохідний двір для всієї родини.

Вранці доводилося вставати дуже рано, оскільки свекор приходив дивитись телевізор.

– Коли ми вже з’їдемо звідси? – Запитувала я чоловіка.

– Ну потерпи! Ще трохи, і я знайду роботу, – запевняв мене він.

– Коли? Мені дуже тісно, некомфортно та незручно тут, – скаржилася я чоловікові.

Чоловік почав підробляти таксистом, я теж вийшла на підробіток у магазин. Але ситуація не ставала кращою. Спільний побут мене з’їдав, тяжко, коли на кухні дві господині. Я ставила посуд по-своєму, а свекруха по-своєму.

– Маша, ну куди ти справи сковорідку? Я ж казала, що треба ставити її на другу полицю, а не на першу! – Вчила мене свекруха.
– Я вас зрозуміла, – відповіла я їй спокійним тоном, але мої нерви вже були на межі.

Було багато дрібниць, які дратувати мене. Бувало, що я хотіла піти помитися, але ванна вже була зайнята, доводилося чекати своєї черги.

Якщо я кудись виходила з дому, батьки цікавилися, куди я йду. Здавалося, кожен мій крок перебуває під контролем.

Я з чоловіком часто сварилася через те, що він не може знайти гідну роботу. Ми намагалися стримувати себе, але батьки були свідками наших скандалів. Якось я підслухала розмову свекрухи з моїм чоловіком.

– Ви чому так часто сваритеся, синку? – спитала свекруха.

– Переїжджати треба від вас, – відповів чоловік.

– Якщо Маші не подобається тут жити, то нехай їде до своїх батьків! – говорила свекруха.

– Мам, ну ти зрозумій її, тут мало місця, тим більше ми звикли жити окремо, – сказав чоловік.

– Ви тоді або переїжджаєте, або вона перестає вередувати, я теж не можу терпіти її завжди незадоволене обличчя, – відрізала мати.

Мене дуже зачепили ці слова. Я сказала чоловікові, що все чула. Він попросив поводитися спокійніше, поки ми не переїдемо. А я відповіла йому, що не терпітиму це занадто довго.

Свекруха посміхається мені, я посміхаюся їй, але я знаю, що вона про мене думає. Вона вважає мене примхливою особою, але на те є причини. Діти не повинні жити зі своїми батьками після створення сім’ї.

Усіляке буває у житті, але треба вміти брати відповідальність. Наразі я знайшла повноцінну роботу, а чоловік досі підробляє таксистом.

Мені б не хотілося жити самій, але якщо чоловік не вирішить це питання, то я винайму собі невелику квартиру. Так, доведеться віддавати більшу частину зарплати, але комфорт і нервова система найважливіше.

Кажуть, що треба бути з чоловіком і в горі, і в радості, але якщо горе триває надто довго, то тоді кожен за себе.

КІНЕЦЬ.