Хто не працює – той не їсть

Жив собі один чоловік, і була у нього донька. Росла вона вродливою, але до роботи не бралася – ні охоти, ні вміння. Якось один чоловік запримітив її, дівчина ж бо гарна. Прийшов свататися разом із сином. Батьки, не довго думаючи, дали за нею добрий посаг, але серце не на місці – як же вона житиме в новій родині? Робити нічого не любить, та й не звикла.

У перші дні в домі свекра ніхто її не чіпав, звикала. А на четвертий день покликали на обід. Сіли всі за стіл, і господар питає:

— Хто що сьогодні робив?

Кожен розповів про свою працю, тільки невістка мовчала.

— А ти, доню, що робила? — звернувся до неї свекор.

— Лежала… — відповіла несміливо.

— Ну що ж, — каже господар, — хто працював, сідайте за стіл. А ти, доню, лежи далі.

Наступного дня пішла невістка по воду. Знову перед обідом збирається вся родина. Свекор питає, хто що зробив.

— Ой, а невістка принесла води! — підказала свекруха.

— Тоді дайте їй кухоль води, — відповів господар.

Пообідали й розійшлися кожен до своєї справи.

На третій день свекруха пішла доїти корову, а невістка слідом. Зайшов свекор до хати й знову питає:

— Хто що робив?

— Невістка корову видоїла! — відповіла свекруха.

— Ну що ж, дайте їй глечик молока, нехай п’є.

Тут невістка й зрозуміла: щоб їсти, треба працювати.

На четвертий день сама підійшла до свекрухи:

— Скажіть, мамо, що треба робити?

А роботи в домі вистачає: і їжу приготувати, і прибрати. Дівчина взялася до справи. Перед обідом знову збирається вся родина. Свекор питає, хто що робив. І цього разу невістка теж сідає за стіл – заслужила.

Минув час, і вирішив батько провідати доньку, подивитися, як вона там живе. Приходить у двір і бачить: дочка працює. Сів здивований, а вона тихенько шепоче:

— Беріть, тату, ніж і ріжте цибулю, бо тут такі люди: хто не працює, той не їсть.

Так усе правильно? Правильно!

КІНЕЦЬ.