Після весілля нас приютила в себе моя хресна мама, в якої не було сім’ї. Батьки не цікавились нашим життям. “Нам ніхто не помагав, і ви самі маєте собі раду дати”.

Ми і дали, хоч минуло чимало часу. І ось недавно мій тато в спільну з мамою квартиру привів молодицю. Мама від безвиході прибігла до нас. Але ми їй дещо нагадали. В схожій ситуації опинилася і моя свекруха. Квартира в центрі міста, з височезними стелями, а платити то нема чим!

Свого часу ні мої батьки, ні батьки Володі нам не допомогли, а тепер вони прибігли до нас, бо ми стали на ноги і розправили крила. Але ми з чоловіком пригадали їм, як ті відвернулися від нас, коли ми не мали де жити.

Весілля в нас з Володею, як такого не було. Я була вже при надії, тому батьки сказали, яке вам вже весілля, чого гроші тратити, як вже треба на коляску збирати.

Ми тихенько розписалися і стали думати гадати, де б нам жити. Але ні мої батьки і Володі не хотіли нас бачити під своїм дахом.

Мій тато з мамою казав, що вони свою квартиру важким трудом заробили, а свекор зі свекрухою не планують з нами псувати стосунки, а інакше не вийде, якщо жити в одному будинку.

Грошей щоб орендувати в нас не було, але неочікувано руку допомоги простягнула нам моя хресна мама. В тітки Оксани ніколи не було сім’ї і дітей не було.

Перший час вона дбала про нас, як тільки могла, навіть казала гроші, які ми за комунальні їй давали, сховати собі: “Ще пригодяться”.

Також тітка Оксана готувала нам їсти. А коли на світ з’явилася наша донечка, то дуже багато допомагала нам з немовлям.
Наші з Володею батьки сильно нами не цікавилися.

Ми їх про допомогу не просимо і це вже добре. Вони жили своїм життям і лише час від часу нам нагадували, що ми дорослі і самі повинні давати собі ради.

Рік за роком і ми стали з Володею на ноги. Володя відкрив свою будівельну компанію, ми почали заробляти і навіть їздити за кордон на відпочинок. Згодом ми почали будівництво свого заміського будинку.

Після дочки в нас народився і синочок. Моя мама замість того, щоб порадіти за нас, наголосила, щоб ми про третє не думали, бо це вже буде забагато.

Та ми жили з Володею і тіткою і ні на кого не зважали. Поки одного дня в двері вже нашого шикарного будинку не постукала моя мама. Виявляється, тато мій в їх квартиру привів молодицю.

Маму він не проганяв, сказав, що може залишатися, але він її не кохає і ніколи не кохав, тому хоче хоч на пенсії нормально пожити.

Ось мама й не стрималася і почала проситися жити з нами.

Звісно, ми відмовили їй у такому проханні. До того ж, ми з коли з квартири переїжджали, то і тітку Оксану з собою взяли. Вона стала для нас справжньою бабусею, без якої наші діти не уявляли свого життя. Вони навіть її бабусею називали.

Так мамі і прийшлося миритися з татом і тою жінкою в одній квартирі.

А згодом сталося так, що з життя пішов батько Володі. В його мами невеличка пенсія, а квартира, в яку вони нас не хотіли прийняти, в центрі з високими стелями, і самі комунальні там о-го-го.

Ось вона й почала також до нас в будинок проситися жити, навіть обіцяла, що квартиру продасть і нам гроші дасть, тільки щоб ми її до себе взяли.

Та ми з Володею і не думаємо на таке йти. Свого часу їм до нас не було ніякого діла, тому тепер і нам на них байдуже…

Закон бумеранга, як то кажуть, ніхто не відміняв…

Джерело