Я, правду кажучи, свою доньку Світлану з чоловіком до себе пустила з умовою, що житимуть вони у мене не довго, а лише тимчасово, поки у них складно з грошима, адже я все чудово розумію! – розповідає мені знайома моя 58-річна Олеся. – Домовилися ми ще відразу, що вони будуть відкладати гроші свої і брати квартиру в кредит, щоб мати своє власне житло на майбутнє. Я, звісно, все чудово розуміла, що якщо вони відразу підуть на орендовану квартиру, то до пенсії не назбирають на своє житло, бо з нашими цінами на все це просто не можливо! Ну от, начебто живуть, відкладають гроші, я теж потихеньку від них збираю зі своєї зарплати. Думаю, щоб не все на одному Іванові: дочка чекає дитину зараз, не працює. Як будуть брати квартиру собі, я їм допоможу, звичайно, чим зможу. Але поки про це не говорю, щоб на мене не сподівалися, а самі економили, щоб відповідальнішими були.

Звичайно, Олеся вже зараз сама ну дуже допомагає своїм дітям дуже багато: мало того, що прийняла до себе пожити, так ще і весь побут на ній.

Донька багато лежить в кімнаті, адже їй важко. А Олеся сама лише й те робить, що готує, миє, прибирає.

– Прибігаю ввечері з роботи і встаю до плити, адже кухня вся на мені завжди, – поділилася зі мною Олеся. – Готую вечерю і обід доньці на завтра відразу, годую всіх, перу для усіх. Посуд мою в основному теж я. Ось ніби і невелике господарство, троє дорослих в міській квартирі, причому, двоє весь час на роботі, а справ щодня повно!

Зять начебто і допомагає в міру сил, але не чекати ж його до вечора.

До того ж він чоловік, і зроблену ним роботу на сімдесят відсотків доводиться переробляти або доводити до розуму.

Так що Олесі простіше самій все зробити.

– Хай вже краще гроші заробляє для своєї сім’ї, а я й сама якось вже постараюся впоратися, – вирішила теща.

Якось у них в сім’ї з самого початку так повелося, що Олеся в курсі величини зарплати зятя і витрат молодих.

На господарство і комуналку Іван дає гроші до загального рахунку, решту грошей, за вирахуванням невеликої суми на проїзд та обіди, йдуть в накопичення молодої сім’ї.

По крайній мірі, так вважала раніше сама Олеся.

Іноді, коли разом збираються за вечерею на кухні, всі разом вони обговорюють варіанти майбутньої покупки житла – мовляв, в такомусь ЖК знайомі купили, тепер не задоволені зовсім, жалкують, а ось інші начебто задоволені поки, треба, напевно, дивитися в ту сторону.

Відсилають один одному посилання на новини про зниження ставок на квартири у новобудовах і так далі.

– А одного разу потрібна була мені від зятя довідка про доходи з роботи, приніс! – з сумом розповідає теща. – Він мені, звісно, з роботи приніс. Я дивлюся, а там сума істотно більше, ніж я думала весь цей час. Кажу, Іване, це що таке? Він мені – так це до вирахування податків, мовляв. Ну я ж розумна жінка, скільки за податки віднімають, порахувати ще можу. Кажу, щось тут не сходиться? А він мені заявляє – а це я матері своїй допомагаю, мовляв, вона на одну пенсію не впорається сама. Ви ж чудово знаєте, що вона у мене пенсіонерка, це ви працюєте, у вас зарплата є, вам легше. Це не обговорюється!

Іван у своєї матері єдиний син.

Народила вона його дуже пізно, вже у віці тоді була, що називається, «для себе» в віці вже під сорок, і виховувала «помічника».

Зараз Петрові 32 роки, а матері його десь під сімдесят, але справа не в цифрах зовсім.

Іван з пелюшок вихований з думкою про те, що мама у нього літня і недужа, і їй весь час потрібна допомога.

Вічний тонометр на столі – в цьому він виріс, і вже з десяти років, напевно, може виміряти тиск і знає, які ліки потрібно приймати і коли його мамі.

І зараз Іван два рази в день, вранці та ввечері, видзвонює матері з питанням про здоров’я, як вона почуває себе.

Кілька разів збирався до неї в ніч-опівночі, коли тій було недобре.

Сваха живе в двокімнатній квартирі одна, багато років вже не працює.

Здоров’я у неї, за словами Олесі, нітрохи не гірше, ніж у більшості її ровесниць.

– Носиться по району тільки так, – зітхає теща Івана. – Всі магазини оббіжить, все плітки збере. І на дачі працює добре, як трактор! Але коли їй треба, лежить в ліжку і жаліється, бо має кому, адже чудово знає, що син пошкодує її. Вона ще з дитинства його привчила так – що він завжди має її шкодувати.

Ні, так-то Іван – відмінний чоловік для її доньки та й людина він дуже добра, і зараз, коли із самопочуттям у молодої дружини справи не дуже, це особливо добре видно.

Іван завжди стежить за дружиною, в усьому їй намагається допомогти.

Зять Олесі прискіпливо про все перепитує, уточнює, стежить, щоб дружина виконувала всі рекомендації. І дитину їх чекає з нетерпінням.

Але ось це «це не обговорюється» обурило саму Олесю до глибини душі.

– Ні, ну як так можна? Ми на квартиру накопичуємо, кожну копійку намагаємося відкласти, я на собі економлю, щоб їм допомогти, навіть продукти сама стараюся не зісти чогось, аби їм залишилося, бо вони ж молодші, а він матері такі гроші передає, – злиться теща. – У самого ні кола, ні двора, живе у мене на всьому готовому, ще й таке говорить мені. І жити буде, виходить, ще кілька зайвих років – дякуючи свасі. Яка нічим не допомагає, від слова зовсім!

Тепер у Олесі геть настрою немає, сама не розуміє для чого вона так старається.

Чи варто тепер так економити на собі, коли зять так дбає лише про свою матір?

КІНЕЦЬ.