– Ти рідну маму не приймеш? Що ти за донька така? – картає мене тітка.

Вона мені зателефонувала, щоб повідомити, що маму треба негайно до мене забрати, бо їй з невісткою останнім часом живеться дуже несолодко.

Тітка Оксана – мамина рідна сестра. Вони все життя сперечалися на дрібницях, ніколи мирно не жили, а на старість вирішили подружитися, от вона і намагається їй допомогти.

Я не маю нічого проти, але з своєю родиною я розірвала стосунки ще 20 років тому, коли мама з татом віддали все брату, а мене без нічого залишили.

– У тебе все є, а Михайлику потрібніше, – пояснила мама.

Я – молодша донька, а Михайло старший за мене на 6 років. Він народився в маминому першому шлюбі. Але потім мама розлучилася і ще раз вийшла заміж вже за мого батька, і так народилася я.

Мій тато і брата, і мене любив однаково, а от мама завжди демонструвала свою прихильність до сина. Я думаю, це тому, що свого першого чоловіка вона любила більше, і цю любов перенесла на сина.

Не зважаючи на те, що я молодша, я першою вийшла заміж. Мама тоді хотіла робити велике весілля, щоб всій родині показати, що вона в силах таке зробити, але ми з нареченим відмовилися, і цим накликали на себе її гнів.

Перший час вона зі мною навіть не спілкувалася, а потім поступово ми відновили стосунки. Але ми майже не зустрічалися, бо ми з чоловіком винайняли квартиру в місті, і стали обоє посилено працювати, щоб придбати собі хоч якесь житло.

Через рік після цього надумав одружуватися і мій брат. Батьки зробили йому велике весілля, тут вони вже розвернули душу, і забрали жити Михайла з дружиною до нас в будинок.

Дім у нас великий, добротний, місця всім вистачає, але мене з чоловіком мама до себе жити не покликала, такий привілей отримав лише брат.

Потім батьки брату купили машину, пояснили, що він чоловік, йому треба авто. Я промовчала, хоча було образливо.

А коли я дізналася, що наш будинок мама дарчою переписала на брата, я перестала з ними усіма спілкуватися.

На своє житло ми з чоловіком заробляли довго. Спочатку купили однокімнатну квартиру, а потім чоловік став їздити на заробітки, і ми збудували будинок.

Тепер тітка про мене згадала, і вирішила, що мамі буде краще у мене, адже у них з невісткою дуже погані стосунки, та її практично з дому виганяє. А Михайло у всьому підтримує свою дружину.

Батька мого не стало кілька років тому, це дуже маму підкосило, останнім часом вона сильно хворіє.

Невістка за нею дивитися не хоче, брату теж якось байдуже, він каже, що зайнятий на роботі і не має часу.

– Ти мусиш забрати маму до себе, адже у вас повно місця, – наполягає тітка, якій дуже шкода свою сестру.

Вона каже, що говорила і з Михайлом, але він її слухати не хоче. Тому сподівається, що в мені прокинеться сумління і я заберу маму до себе.

Я все розумію, мені теж чисто по-людськи маму шкода. Але чому я маю забирати її до себе? Вона в свій час поставила ставку на сина, все віддавши йому, а тепер хоче, щоб я її доглядала.

Я в сум’ятті, якщо чесно, бо і сама не знаю, як правильно вчинити. З чоловіком я ще на цю тему не говорила, але боюся, що він буде проти.

Виходить, що все життя мама допомагала брату, а в підсумку доглядати її маю я?

Джерело