Валентина ще змолоду славилася романтичною натурою, молода Валечка завжди щиро й по-дитячому захоплювалася усім, що бачила довкола: пташками, квітами, сходами і заходами сонця.

Їй однаково подобалися всі молоді люди, і навіть ті, які взагалі нікому з дівчат не подобалися, це й зрозуміло: у Валечки був сильний мінус в очах і добре серце.

Одного разу її найближча подруга запросила Валечку на виїзний пікнік від її роботи.

Як би… пікнік організовували для співробітників підприємства, а дівчата їхнього відділу мали погляди на хлопців із сусіднього відділу, кожного з них заздалегідь «приписали» до певної дівчини, через що на пікніку якраз у їхніх двох відділах встановлювали чудовий пропорційний поділ на парочки.

Однак… у цей стрункий розподіл по парах ніяк не вписувався непомірно напористий, але абсолютно несимпатичний Вовка, він, не соромлячись, підстрибував до всіх поспіль дівчат, через що створювалося щільне поле його впливу, у яке не могли пробитися привабливіші зовні претенденти, і тому дівчаткам терміново була потрібна якась невибаглива особа, здатна взяти вогонь на себе, особливо не переймаючись зовнішністю некрасивого Вовки.

Марія відразу згадала про Валечку та її окуляри з товстими скельцями, а вже її надздібність до захоплення всіма підряд тим паче могла стати в пригоді на цьому доленосному пікніку.

Колектив у повному складі шумно занурився в автобус і відбув до місця пікніка.

Наприкінці салону затишно розмістилися два молодіжні відділи і запрошена Валечка, яка справила незабутнє враження на Вовку, який виявив свіжий кадр у його одвічній «кадрилі».

Це сталося якраз після того, як дівчатка, побачивши Валечку з важкою сумкою, яка напружено вдивлялася в далечінь, щоб визначити своїм поганим зором місце розташування автобуса, ввічливо попросили Вовку допомогти дівчині.

Вовка, який вже почав створювати відлякувальну руханку навколо дівчат, нахабно обіймав усіх підряд за талію, різко переключився на Валечку і… справив на неї незабутнє враження своєю галантністю, ввічливістю і красою.

Вовка, вельми здивований компліментами з приводу своєї краси, вмить став відданим залицяльником і був ним весь пікнік, не відходячи від Валечки.

Марія та інші дівчатка були невимовно раді, тому що всі «розплановані» пари відбулися, і пікнік вдався на славу.

Після цієї пам’ятної події новоутворені парочки згодом якось само собою розпалися, а ось Вовка від Валечки відпадати не думав, ба більше, він почав запрошувати Валентину у всілякі культурні місця і справляти на неї враження.

Валечка вражалася, називала Вовку «мій принц», «красунчик» і… «котик».

Вовка ніяковів і акуратно обіймав тонку Валю за кожної зручної нагоди.

Приблизно через півроку походів культурними закладами Вовка вирішив обійняти Валентину трохи палкіше і прикластися гарячим поцілунком до пухких її губ.

Валечка, за відчуттями Вовки, була не проти.

Для цього сміливого експерименту Вовка вибрав міський парк і ранній весняний вечір весни, що цілком освоїлася і вже переходить у літо.

Він дуже хвилювався, і, коли вони зустрілися, Вовка, щоб не злякати задумане, вирішив завуалювати майбутнє припадання до губ походом до великої книжкової крамниці поруч із парком.

Вибір Вовки виявився справжнім влучанням «у яблучко», і навіть занадто влучним.

Замість передбачуваних півгодини пересувань серед світової класики і вдихання літературних шедеврів іменитих і не дуже авторів, Валечка захоплювалася таким вдалим побаченням аж дві години, після чого Вовка вирішив вирушити до кав’ярні, щоб угамувати нерви, що тремтіли у шлунку, а заразом і голод, що тремтів там же.

Валечка, яка прикупила за Вовчин рахунок три недешеві книжки, була на восьмому небі від щастя, обігнавши всіх закоханих, які думають, що сьоме небо – останнє.

Коли нарешті всі тремтливі моменти були задоволені в найближчому кафе, а на місто опустився той самий весняний вечір…

Вхід до парку закрив сторож.

Вовка ледь не завив від розладу, побачивши, як дід-сторож клацнув замком і пішов до себе в сторожку, насвистуючи настільки не властиву його культурному стану мелодію.

Не бажаючи псувіати вечір, що так добре розпочався, Вовка змовницьки підморгнув Валечці і, взявши її за руку, потягнув до відомого всій місцевій дітворі лазу через паркан на територію парку.

Спокусивши Валечку прекрасним заходом сонця на річці, допоміг їй перелізти через лаз, і вони розчинилися у вечірньому парку, як два заблукалих привиди.

Захід сонця був справді чудовий, а потім вони довго сиділи, притулившись одне до одного в старій розбитій ротонді, посеред розкиданого мотлоху, у занедбаній частині парку.

Валечка абсолютно очманіла від поцілунків Вовки, який осмілів і навіть злегка знахабнів від відсутності навколо відвідувачів парку і скритності місця.

Загалом, ось так і утворився новий осередок суспільства, тому що розпалений пригодою і почуттями Вовка освідчився в коханні й одразу ж освідчився зацілованій ним до напівнепритомності Валечці.

Усе літо вони приходили до цієї старої ротонди, пишно зарослої в’юном, і до пізнього вечора повторювали ці «вправи», радіючи своєму щастю і швидкому весіллю, до якого вже щосили готувалися дві сім’ї.

А потім якось несподівано настала зима, і у Валечки утворилася в животі дитинка, а у Вовки – обов’язки чоловіка і майбутнього батька сімейства.

Грошей, які платили в тому самому відділі, що колись виїжджав на пікнік, почало бракувати, а наявні малогабаритні квартирки батьків уже не дуже вміщали старих і нових мешканців.

Побігавши від одних батьків до інших, Вовка з Валечкою вирішили податися в далекі краї з великими заробітками та молодими містами з молодими ж мешканцями.

Там у них зʼявився хлопчина, а за ним пара дівчаток. Життя потекло своєю чергою.

Але у Валечки залишилися спогади про «поцілункові» вечори в старій ротонді, вона радісно згадувала про них, захоплюючись Їхньою прекрасною ротондою і гаряче обіймаючи чоловіка сімейними ночами.

У молодому містечку Вовка і Валечка чудово обжилися, виростили дітей і навіть проводили їх у доросле життя, ставши бабусею і дідусем.

Розповіді про чарівно-красиву ротонду на прекрасній набережній і незвичайні заходи сонця в їхньому рідному місті дитинства стали ледь не легендою появи їхньої сім’ї, яку оспівувала все ще захоплена Валечка, а також бентежила подорослішавшого Вовчику.

Після великого ювілею діти й онуки вирішили, що маму й тата треба обов’язково звозити в місто їхнього дитинства, тим паче у Валентини – їхньої мами – зір погіршився настільки, що вона одного разу «посолила» суп содою.

Ось після соди і було вирішено їхати.

Вовка, все ще бадьорий, але зовсім сивий, з лисинкою, що проглядає, допомагав дружині зі зборами і навіть узяв на себе функцію валізоносця в далекій подорожі.

Після приїзду було вирішено спочатку походити по лікарях.

Діти все організували і скрізь домовилися, від чого Валечка знову захоплювалася, тепер уже дітьми, і лила сльози щастя.

Нарешті настав день, коли Валечці зняли пов’язки і досвідчений лікар, якось недосвідчено-молодий, на погляд Вовки, повідомив, що все пройшло чудово і Валечка тепер має все бачити навіть краще, ніж у молодості.

Витримавши належні кілька днів у спокої, вони нарешті вирішили відвідати те чарівне місце, в якому зародилася сім’я і яке захоплено згадувалося Валентиною.

Ідучи під руку з чоловіком, Валечка так розхвилювалася, що серце, того гляди, готове було вистрибнути з грудей, перед входом до парку вони навіть зупинилися, щоб віддихатися.

Дійшли до набережної, там було все відремонтовано і білосніжно-красиво.

Валечка геть зачарувалася і все згадувала, як вони сиділи в захованій в’юнами ротонді.

Вона шукала очима це саме місце і ніяк не могла зрозуміти, де воно.

Вовка ж, побачивши наприкінці алеї занедбаний і так і не зворушений шматок парку з «їхньою» ротондою, що розвалилася, та купами сміття, які зіпсували «легенду» їхньої сім’ї, що її багато років оспівувала дружина, засмутився.

Він уже хотів відвести Валечку на інший кінець саду і там знайти щось схоже, але тут вона, гарненько озирнувшись, впізнала те місце:

«Вовка, дивись! Це ж вона – наша ротонда!»

І пішла так само швидко, як, напевно, ще в роки юності.

Подолавши купи сміття, схованого травою і в’юнами, Валечка дісталася лавиці й сіла.

Вечір уже почав опускатися, і в сутінках цей шматок саду став ще похмурішим і сумнішим від своєї занедбаності.

У Валечки навернулися сльози.

Вовка запереживав і, присівши поруч, міцно обійняв дружину: «Валечко, не засмучуйся, бо ж не місце саме по собі було і є чарівне, а ми тоді молоді та щасливі, адже правда?»

І, змахнувши сльозинку зі щоки Валечки, припав до її губ поцілунком.

КІНЕЦЬ.