Через 20 років шлюбу, у віці 44 років, я дізналася про страաну таємницю: у мого чоловіка був любовний зв’язок з іншою жінкою. Це одкровення вибило мене з колії: я почувала себе загубленою, не знала, що робити далі.

Ми збудували наше життя з нічого, разом долали всі труднощі. Він навіть був зареєстрований як власник будинку, в якому ми жили, подарованого моєю бабусею. Незважаючи на біль від його зра ди, мій чоловік боровся проти розлу чення, налаштовуючи нашу дорослу дочку проти мене, коли я домагалася справедливого поділу майна.

Я чинила опір, домігшись усіма законними шляхами збереження половини нашого будинку. Це завдало величезного удару по моїй психіці, але я витримала. Через два роки після розлу чення моя мати простягла мені рятівне коло, запросивши мене приєднатися до неї в Італії, де вона працювала понад 17 років.

Я вхопилася за цю нагоду, бажаючи почати все з чистого аркуша далеко від хво робливих спогадів. Я припускала, що це буде коротка перерва, але нагода працювати медсестрою в Римі переконала мене залишитися надовго.

В Італії я знайшла не лише засоби для існування, а й подобу миру та комфорту. До мене дійшли вісті про те, що мій колишній чоловік одружився зі своєю коханкою, але я залишалася незворушною, з головою поглиненою своїм новим життям.

Коли весілля дочки змусило мене повернутися на батьківщину, я гордо показувала родичам фотографії своєї новопридбаної квартири.

Незважаючи на похвали та добрі побажання сім’ї, самотність зловісно нависла наді мною. У мене була фінансова стабільність, але душевний спокій був невимовний.

Я боролася з невпевненістю, сумніваючись у виборі подальшого шляху. Тим не менш, поки що мій план був зрозумілим: повернутися до Італії, виплатити мамин кредит, а потім обміркувати своє майбутнє.

КІНЕЦЬ.