Мені зараз 26 років, не працюю вже 6 місяців. Я народився в глухому селі третьою дитиною у сім’ї, і потім ми переїхали до міста.

Грошей у батьків не було зовсім, старших моїх сестру та брата вони залишили у бабусі, а я жив із ними у місті і ми знімали чийсь підвал! Це буквально був підвал без вікон, там було штучне світло і одні маленькі двері, хто дивився фільм «Кімната», так от там умови були кращі!

Мені було тоді 7 років і мені батьки не купували жодних іграшок, у нас вдома не було телевізора, і цілий день моєю розвагою було дивитися в стіну з пліснявою і іноді виходили мишенята та щури. Дихати в підвалі було практично нічим, днями безперервно я сидів у темряві, оскільки вдень вічно відключали світло.

На вулицю виходити мені було заборонено, бо там я міг загубитись чи щось таке ще. Батьки йшли рано-вранці і приходили пізно ввечері. Батько працював охоронцем, мама технічкою.

Після багатьох років страждань та мук, мені нарешті виповнилося 16 років, і я влаштувався на роботу. І тут я зрозумів, який світ прекрасний і різноманітний, який він цікавий і насичений, який він неймовірний.

Щодня я поспішав на роботу, де був офіціантом, бо там були інші люди. Дуже багаті та яскраві, такі наповнені та цікаві, такі життєрадісні та щасливі.

Я почав купувати собі гарні речі та радів кожному дню. Усі школярі після школи бігли грати у футбол, а я біг на роботу.

У класі я нікому не казав, що працюю, бо навчався у гімназії серед дуже забезпечених. Але досі пам’ятаю, як мені хотілося побути дитиною і пограти, не думаючи ні про що, але мені потрібно було працювати і старатися.

Після своєї третьої зарплати я зміг обставити нашу кімнату, яку ми винаймали. Я купив шафу, диван, штори та навіть килим.

Батьки прожили на той момент 15 років у місті та не купили в цю кімнату нічого! Ми жили у кімнаті на 30 кв. м. Наші батьки та нас троє буквально спали за 20 сантиметрів одне від одного. Я все ще не розумію, чому батьки були такими і нічого не дали.

Після цього я почав самостійно винаймати кімнату поряд з тією, в якій жили батьки. Її я оплачував зі своєї зарплати, і коли бувало, не міг сплатити, я просив батька закинути за мене в борг, він завжди лаявся і проклинав мене. Проклинав, що я не можу жити разом з ними в одній кімнаті, що я нахабнів.

А тим часом мені дуже хотілося жити, як усі, щоб у мене була орендована квартира, і щоб там була ванна, щоб я міг прийняти душ перед роботою або після роботи.

Після я полетів відпочивати до Туреччини та Грузії. Ці дві події найкраще, що відбувалося зі мною за все моє життя. Батько після цього теж кричав на мене і казав, що це тупість витрачати гроші на закордон, коли вони ледве кінці з кінцями зводять.

До речі, вони не дали мені освіти. Коли закінчив школу, батько запропонував мені піти працювати сантехніком. Я, звичайно ж, відмовився і вступив до університету, але на третьому році навчання не зміг сплатити та кинув навчання.

У 2021 році через проблеми на роботі я не зміг оплачувати оренду і мене вигнали на вулицю взимку! Перед цим я приїхав і попросив у батька в борг грошей, він мене прогнав і сказав, що бажає, щоб мене не стало.

Я три роки з ним не спілкувався зовсім, але сьогодні мені знову нема чим платити за оренду і я ще раз вдався до його допомоги. І він сказав: “У мене немає грошей, не проси у мене нічого”. Але я знаю, що гроші має.

Я ненавиджу цю людину! Це його вина, що я проводив жахливе життя. Це його вина, що він не дав мені освіти. Це його вина, що в нас не було свого дому, і я не мав дитинства.

Це його вина, що він власному синові не може дати гроші в борг, а вважає за краще, щоб його вигнали надвір. Через тяжке дитинство та комплекси я не можу нормально взаємодіяти з людьми, не можу прогодувати себе, не можу вилізти з цієї бідності. Сподіваюся, я більше ніколи у житті не побачу його! Ніколи!

КІНЕЦЬ.