Після цього я і вирішила подати на розлучення. Машинка у нас пральна, зламалася місяць тому. Відтоді я перу руками, а якісь важкі речі, постіль вожу до сестри.

І тут приходить кілька днів тому в гості свекруха вся така красива. І хвастається, що її син, тобто мій чоловік, дав 100 тисяч гривень на процедури краси. Вона дійсно вся просто оновлена, на 20 років молодша.

Але люди, ну вибачте, я це маю терпіти в 40 років? В мене є квартира, де живуть квартиранти. Я їх виселю і з’їду туди. А там видно буде. Діти вже дорослі.

В той день, про який я розповідаю, Маргарита Іванівна сиділа на моєму дивані, пила каву і розмахувала руками. Манікюр свіжий, губи пухкі, зморшок немає, навіть зачіска інша. Я дивилася на неї і думала: це що, мені сниться чи ввижається?

— А ти, невісточко, себе теж не запускай! Жінка в будь-якому віці має за собою слідкувати! — радісно заявила вона, відставляючи чашку.

Я тоді ще спокійно спитала:

— А це що, все на ваші гроші?

— Та ні, синочок дав! Сказав, що мамі треба виглядати гідно!

Мене аж підкинуло в ту мить, коли це почула. Гідно, значить? А те, що я руками перу, бо він нову машинку не купив, це як?

Ввечері Максим прийшов додому, пішов мити руки. Я чекала.

— Чуєш, а ти чого про машинку забув?

Він навіть голову не повернув:

— Та купимо.

— Коли?

— Ну, коли будуть гроші.

— А сто тисяч для мами звідки взялися?

Він навіть не збентежився:

— Мамка ж не вічна, хай порадіє. Віддав свої накопичення.

І тут я зрозуміла. Він так і не бачив у мені жінку. У мамі — бачив, у всіх інших — бачив, а в мене тільки посуд не помитий і речі, які сам кине під ноги.

Я лягла спати, а вранці взяла документи і поїхала до юриста.

Він не повірив, коли я сказала, що все, подаю на розлучення.

— Ти серйозно? Через якусь машинку? – Максив дивився на мене круглими очима і плескав віями.

— Через якусь машинку. І твою матусю.

— Ну не перегинай, я ж не в казино програв!

— Ти програв мене.

Квартирантів я попередила. Через місяць з’їдуть. Буду жити сама для себе.

З дітьми поговорила, вони вже дорослі, вони мене розуміють.

А свекруха? О, це окрема історія.

— Ти що, вирішила без чоловіка залишитися?

— Я вирішила не залишитися без себе.

Вона заплакала. А мені не шкода її від слова зовсім.

А чоловік? Він досі думає, що я жартую.

Каже:

— Ну ти заспокойся, будемо жити як раніше. Скоро пралку тобі куплю, з наступної зарплати.

Як раніше? Це коли я йому рубашки гладжу, а він дивиться футбол? Коли я думаю, що приготувати, а він думає, як у комп’ютері виграти?

Мама мені сказала, що треба попри все родину зберегти, потерпіти. А я думаю: а може, я дійсно перегнула?

Може, це криза? Але ж ні, не кризою пахне, а тим, що мене просто не помічали роками і не цінували мене як людину.

Як думаєте, правильно я зроблю, якщо розлучуся і почну нову сторінку свого життя? Чи буду скучати за чоловіком і родиною?

Може, хтось тут має досвід розлучення в такому віці, буду вдячна, якщо поділитеся якимись думками і порадами.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

Джерело