Сестри Богданови народилися в невеликому селищі.

Старша сестра Лера так і залишилася там після школи. Вступила до місцевого технікуму, освоїла професію бухгалтера, а потім зустріла молодого і дуже веселого хлопця Віталія.

Вони одружилися, почали будувати будинок. І до того моменту, як у Лери з’явився син, будинок вже був дороблений.

Віталій якраз знався на будівництві, у нього була своя велика компанія (за мірками селища, звичайно), тому проблем з грошима не було.

Та й Лера в результаті стала працювати зі своїм чоловіком, займатися його бухгалтерією.

Молодша сестра, Василина, завжди мріяла вирватися з селища. Вона хотіла жити у великому місті, де багато можливостей і розваг.

Тому поїхала вчитися до столиці, де, власне, і залишилася.

Вона закінчила навчання на менеджера, щоправда, працювати почала продавцем. Але отримувала нормальну зарплату, тому вдавалося знімати невелику квартиру.

А через рік після появи племінника, Василина вийшла заміж.

Її чоловік, Євген, був простим робітником на заводі.

Дохід у них був невеликий, купити квартиру можливості не було. Ось і жили на зйомі.

Через два роки після весілля Василина подарувала чоловікові дочку Єву.

Сестри між собою спілкувалися, підтримували стосунки. Але між ними було триста кілометрів відстані. Часто не наїздишся.

Але коли з’явилася Єва, Василина стала частіше відвідувати свою сестру. Мовляв, “дитині на свіжому повітрі краще, та й мені з тобою простіше”.

Та не можна було сказати, що Лері було простіше…

Її син Максим якраз пішов у садок, вона повернулася до роботи.

А тут сестра з дитиною. Їм увагу приділяти треба, готувати постійно треба.

Але вона все одно була рада їх бачити, намагалася завжди влаштувати найкращий прийом.

Благо, місця в будинку вистачало, і, бувало, що Василина зі своєю донькою жили у них по місяцю.

Дитина росла, але візити не припинялися. Коли Єві виповнилося чотири роки, Василина вперше залишила її одну у сестри на тиждень.

— Виручиш? Хочемо з Женькою у відпустку злітати, а яка це відпустка з чотирирічною дитиною?

А тут у неї братик, будинок у вас свій. Ну, будь ласка.

Лера так і працювала на чоловіка, тому, в принципі, могла все робити і з дому. Ну і погодилася, треба ж допомагати сестрі.

Та і Єва була ангельською дитиною: слухняною і доброю дівчинкою.

Після цього разу Василина стала періодично залишати свою дочку у сестри.

Та й з чоловіком вони стали частіше приїздити, особливо влітку.

— Добре тут у вас, — говорила Василина, дихаючи на повні груди, — свіже повітря.

— Так, переїжджайте до нас, — посміхалася Лера. — Ми і роботу вам знайдемо, та й житло тут набагато дешевше, ніж у місті.

— О, ні, я вже відвикла від селища, — махала рукою сестра. — Мені тут буде не вистачати торгових центрів, кінотеатрів, великих супермаркетів. Я звикла до галасливого міського життя.

— Та як часто ти їздиш у свої торгові центри? — запитувала Лера. — Можна ж у вихідні до міста спокійно доїхати.

— Ні-ні. Ми тільки в гості до вас. Сподіваюся, ми вам не набридли?

— Ні, звичайно. Приїжджайте, коли хочете.

Насправді, Лера все частіше відчувала, що втомлюється від гостей.

Сестра могла приїхати на вихідні, а могла і на місяць. Вона так і не вийшла на роботу, хоча дитині вже скоро до школи.

Казала, що як тільки Єва освоїться, зможе сама ходити додому зі школи, вона обов’язково вийде. А зараз поки що посидить ще.

Часом Лері навіть здавалося, що сестра приїжджає до неї, щоб гроші не витрачати. Тому що їхній родині явно не вистачало коштів.

А тут їх годують, поять, ні про що навіть замислюватися не треба.

Але все ж Лера не відмовляла Василині. Та й, часом, вона й за племінником доглядала, поки була тут.

Він поступово входив у важкий підлітковий вік і міг накоїти дурниць разом із друзями.

Стабільно, разів шість-сім на рік Василина гостювала у своєї сестри. І ще пару раз на рік підкидала до неї Єву.

Лера ж ніколи не зупинялася у Василини. Сестра знімала невелику двокімнатну квартирку, та й місця для родини Лери просто не було.

Тому, коли вони їздили в місто, то просто орендували собі житло, щоб не обтяжувати родичів.

І це Лері теж здавалося нормальним. Адже у них великий будинок, місця вистачає. А де вони розмістяться у сестри? Всім буде некомфортно.

Єдине, що її бентежило, так це поведінка Василини, коли вони приїжджали.

У місті вони бували пару-трійку разів на рік. У справах або ж просто, щоб розважитися.

І то Василина не завжди могла з ними зустрітися, не дуже хотіла їх розважати, показувати їм цікаві місця.

Іноді вони взагалі перетиналися на годину, а потім розходилися у своїх справах.

Смішно сказати, але Лера і в гостях у сестри була всього один раз після появи Єви. Та й то, сестра напоїла чаєм, навіть не запропонувавши поїсти.

Але Лера намагалася про це не думати, адже у всіх різні можливості і різне уявлення про гостинність.

Діти росли. Лера з Віталіком розвивали свій бізнес. Навіть думали купити квартиру в місті, щоб Максиму потім було де жити.

Як тільки він почав замислюватися про майбутнє, відразу сказав, що хоче переїхати жити в столицю.

Але Лера і не противилася, там у нього було б більше можливостей реалізувати себе.

А тут тільки якщо з батьком працювати.

Василина і Женя так і жили на знятій квартирі. Сестра все ж вийшла на роботу, але отримувала мало.

До Лери вона приїжджала тепер рідше, але обов’язково відправляла Єву на місяць влітку. “Щоб повітрям дихала”, як вона говорила.

Сестри спілкувалися тепер рідше, у кожного були свої турботи. Але Лера завжди охоче приймала родину сестри у себе в будинку.

Прийшов час подавати документи до ВНЗ. Максим виріс, він закінчив школу і планував вчитися на юриста.

Лера і Віталій розуміли, що у хлопця мало шансів вступити на бюджет, але вони могли оплатити йому навчання.

І коли настав час їхати, Лера сильно захворіла. Температура висока, голова боліла. Вона навіть встати з ліжка не могла.

У Віталія були на роботі справи. І він сказав, що тільки зможе відвезти Максима, але поїхати з ним до ВНЗ, подати документи та все дізнатися, у нього часу немає.

І тоді Лера вирішила звернутися до сестри.

— Привіт, Васю, — хрипким голосом промовила вона.

— Боже, що з тобою?

— Захворіла, сильно. А Максу завтра треба документи подавати. Його Віталік до міста довезе, але потім йому потрібно на зустріч їхати.

Ти можеш відвезти Максима до університету, простежити, щоб він все правильно зробив? Та й взагалі, постежити за ним?

А то він все ж у місті не часто буває. А завтра вранці Віталік його забере, залишиш у себе до завтра?

Зависла тиша. Лера навіть подумала, що зв’язок перервався.

— Вибач, я ніяк не можу, — промовила Василина.

— Чому?

— У мене дуже багато справ на завтра. Я записалася до перукарні, та й з Євою потрібно сходити по магазинах. Вона скоро їде в табір, треба купити їй все.

— Василинко, я тебе ніколи не просила, але це дуже важливо. Можна ж і в інший день все це зробити.

— В інший ніяк, — відрізала сестра.

— Гаразд, — відчуваючи, що закипає, промовила Лера.

Макс, начебто, самостійний, повинен впоратися. Хоча, звичайно, Лері було б спокійніше, якби він був не один.

— А на ніч хоч можна йому буде залишитися?

— Лера, ну де він розміститься?

— Та хоч на підлозі! — гримнула Лера. — Це всього на одну ніч!

— Ну я ж не можу його в нашій спальні покласти! Він дорослий хлопчик, а я його тітка, це неправильно.

І в кімнаті Єви не покладу, якось це теж не дуже добре, вони обоє підлітки, хто зна, що може статися.

А кухня у нас зовсім маленька, ти сама пам’ятаєш…

Лера не могла повірити своїм вухам.

За стільки років вона жодного разу ні про що не просила сестру, жодного разу не сказала їй, що їм незручно прийняти її або її дочку.

А тут у Лери, вважай, безвихідне становище, а сестра так поводиться.

— Гаразд, я зрозуміла.

— Не ображайся, але, правда, ніяк.

Лера повісила трубку, відчуваючи, як защеміло всередині. Було страшенно прикро.

У Віталія в місті жив троюрідний брат, з яким він майже не спілкувався. Але той без проблем погодився відвезти племінника до ВНЗ і прихистити його.

І навіть сказав, що, нехай, залишається на вихідні. Він йому хоч місто покаже.

Все пройшло добре, Максим вступив. У місті батьки зняли йому квартиру, сподіваючись, що він буде в ній готуватися до занять, а не влаштовувати вечірки.

Але вони самі були молодими і розуміли, що напевно все буде інакше. Але Максим, здається, хлопець відповідальний, якось впорається.

Весь цей час Лера не спілкувалася із сестрою. І та навіть не поцікавилася, вступив племінник чи ні.

Зате під кінець серпня Василина зателефонувала сама.

— Привіт, ми з Євою хочемо приїхати на тиждень. У мене відпустка, у неї ще канікули.

— Ні, — відрізала Лера.

— У якому сенсі?

— У прямому. Більше ви у мене не зупинитеся. Хочете дихати свіжим повітрям, знімайте собі житло.

Але не розраховуйте, що я вас розважатиму.

— Лера, ти чого? Ти через Макса, чи що?

— Я стільки років приймала вас у себе вдома. Годувала, поїла, розважала. І ніколи вам не відмовляла, навіть коли мені було це не дуже зручно.

А тебе я попросила лише один раз допомогти своєму племіннику, і ти мені відмовила. На цьому все.

Василина думала, що Лера перестане ображатися. Але ні, вона більше її навіть на поріг не пустила.

Лера знала, що син спілкується з Євою, своєю сестрою. І була рада, адже дівчинка й справді ні в чому не винна.

Але і її вона більше у себе бачити не хотіла, принаймні, поки вона не виросла, адже довелося б зустрічатися ще й з її матір’ю.

А Василина не вважала себе винною. Чому вона повинна була терпіти незручності заради племінника?

Вони ж сестрі незручностей не доставляли. У них же великий будинок, так що проблем і не було.

Однак в цей великий будинок вони так більше і не заходили. Та й сестри перестали зовсім спілкуватися.

Краще вже без сестри, ніж з тією, на яку не можна покластися в скрутну хвилину.