Я народилася та виросла в селі. Після закінчення школи поступила в університет, який знаходиться в місті. Стала проживати в студентському гуртожитку.

Після закінчення університету влаштувалася на роботу в місті та й залишилась там. На роботі зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком Іваном. Я вважала, що мені дуже сильно пощастило. Іван був старший від мене на 4 роки, здавався мені дуже серйозним та відповідальним чоловіком. Він не став тягнути кота за хвоста та сказав, що бачить в мені свою майбутню дружину. Ми не довго зустрічалися перш, ніж Іван зробив мені пропозицію.

Мене дещо шокував такий поспіх, проте я погодилася вийти за нього заміж. Пишного весілля ми не робили, лише розпалися. Після одруження переїхали з до батьків Івана. Батько мого чоловіка сильно хворів. Та, на жаль невдовзі після нашого одруження, його не стало.

Моя свекруха Тетяна Василівна перемкнула усю свою увагу на сина. Вона дуже важко переживала втрату свого чоловіка та сказала, що більше заміж не вийде.

Іван звик слухати свою маму, тож завжди був на її боці та робив усе, що вона скаже. Єдине, що він зробив без її дозволу, це одружився.

Мені відразу стало зрозуміло, що Тетяні Володимирівні я не подобаюсь. Свого невдоволення жінка не показувала відкрито, проте це дуже вирішувалися на емоційному рівні. Я дуже надіялася, що згодом ми знайдемо спільну мову. Я помилилася.

З перших днів моє життя стало схоже на екзамен. Тетяна Василівна перевіряла наскільки я є доброю господинею. Я відчувала себе героїнею казки Попелюшка. Після того, як я прокидалася, свекруха давала мені список справ, а ввечері все перевіряла. Проте щоб я не робила, все їй було не так. Нічого, крім критики від Тетяни Василівни я не чула.

Мене мама вчила, що в старших людей потрібно поважати. Тож я не сварилася зі свекрухою, була терплячою та вихованою. Мовчки переробляли все, що їй не подобалось.

Від такого життя навіть найспокійніша жінка встане істеричкою. Відчувалося, що я ось-ось почну закипати. Я попросила Івана переїхати жити окремо. Чоловік сприйняв це дуже негативно, він вважав свою маму зі святою жінкою, казав що вона для нас старається з усіх сил і якщо я планую від неї з’їхати, то я не вдячна людина.

Зрозумівши, що від чоловіка годі чекати підтримки та що мої слова для нього не мають ніякого значення, я не стала чекати у моря погоди. Тож зібрала свої речі та пішла. На мій подив Іван не став мене зупиняти.

На цей момент я самотня. Багато хто не розуміє мого вчинку, адже чоловік мені не зраджував, не ображав та не вживав алкоголь, чого мені ще треба. Проте це моє життя та мені вирішувати з ким мені жити та якого чоловіка я хочу мати поряд. Зважаючи на цю ситуацію я тепер знаю чого хочу.

КІНЕЦЬ.