– Нам сім’я потрібна, де є батько і мама, а не гроші, бо перед людьми соромно – заявили мені нещодавно мої дорослі діти.

І це після того, як я 17 років висилала їм з Італії гроші, купила кожному по квартирі, і щоліта запрошувала до себе відпочивати!

Почну з того, що поїхала я в Італію, бо мій чоловік не хотів зі мною жити. Ми після одруження стали жити в його хаті, двійко дітей народилося – син і донька.

Але коли діти вже виросли, чоловік заявив мені, що я давно стала для нього чужа, і що він не хоче зі мною жити.

Тоді наші діти, чомусь, не стали на мою сторону. Вони якраз були студентами, поїхали з дому, і чемно зробили вигляд, що їх це не стосується.

Йти я не мала куди після 18 років шлюбу, бо у мене вдома вже давно господарювала сестра з чоловіком.

Тоді я і зрозуміла, що їхати за кордон – то моє єдине спасіння. Вибрала я Італію з тієї причини, що на той час там вже було багато жінок з нашого села, і вже не було так страшно.

Страх минув відразу, як я стала заробляти свої перші євро. Це були справді великі гроші, і я зрозуміла, що якщо вдало ними розпорядитися, то можна до чогось і доробитися.

За 10 років я купила дві квартири, і відразу одну записала на сина, а іншу на доньку. У них обох вже на той час були власні сім’ї, і вони стали жити окремо.

Про чоловіка свого я і не згадувала, та й він про мене теж. Я лише з дітьми зв’язок підтримувала і лише їм допомагала.

Сім років тому тут, в Римі, я зустріла дуже хорошого чоловіка і стала з ним жити. Маріо на 2 роки старший за мене, розлучений, має троє дорослих дітей.

Я була баданткою у його мами, так ми і познайомилися. Зналися ми кілька років, він приходив раз в місяць, приносив мені зарплату, і все.

Але коли синьйори не стало, і я почала збирати свої речі в пошуках нової роботи, тоді Маріо мене і зупинив. Мамин будинок дістався йому у спадок, і він мені запропонував жити разом.

До моїх дітей і внуків Маріо ставився дуже добре, на все літо забирав їх до нас. Ми живемо недалеко від моря, тому діти могли все літо відпочивати у нас і ні за що не платити.

Всі витрати брав на себе Маріо, і ні син, ні донька, які гостювали у нас по місяцю, а то і більше, не бачили в цьому нічого поганого.

А тепер вони двоє наче зговорилися – хочуть, щоб я до їхнього батька повернулася, бо кажуть, що їм в селі перед людьми соромно.

Мовляв, усі заробітчанки повернулися додому, до своїх чоловіків і дітей, і лише одна я їх кинула.

Діти мені заявили, що або я повертаюся, або вони мене знати не хочуть.

За 17 років я від свого чоловіка настільки відвикла, що навіть не уявляю як з ним можна дальше жити.

А от Маріо – інша справа, я його люблю, і з ним хочу провести свою старість.

Тільки от чому мої діти виявилися такими категоричними в цьому питанні? Вони ж стільки всього отримали від мене і мого італійського чоловіка? Невже вони так швидко про все забули.

Джерело