Два роки минуло з того страաного дня, коли їхню Анюту, кохану та єдину дочку, на автобусній зупинці, зб ив автомобіль… Анюта у них була єдиною дитиною. Більше не виходило.

Марина мала якісь проблеми зі здоров’ям. Але ось і її немає. Сергій тримався, а ось Марина… Їй білий світ став не милим, не помічала ні зими, ні весни, ні літа, ні осені. Пішла з роботи, бо не могла бачити, як інші люди посміхаються. Плаkала день і ніч…

Будучи прекрасною господаркою, закинула усі справи. Сиділа, дивлячись у стіну… Сергій узяв на себе все: і забезпечення сім’ї, і домашнє господарство та турботу про кохану дружину.

Але все важче йому було повертатися додому. А того дня Сергій буквально мчав із роботи додому. Справа в тому, що дружина зателефонувала йому і сказала, щоб не затримувався на роботі, бо зварила борщ. Вперше за два роки! Увійшовши до квартири, Сергій побачив дружину, що миє вікна.

Як? Чому?

Що сталося таке, що дружина повернулася до життя. Та ще й усміхається? Відповіді на свої запитання він отримав через багато років. І слава Богу, що не одразу.

Забігаючи наперед, скажемо, що вперше за два роки Марина побачила уві сні дочку, Анюту. «Мамо, ми скоро знову побачимося».

Ось цей сон і став причиною пробудження Марини. Правда чоловікові Марина про сон розповідати не стала… З того часу Марина знову стала колишньою. Життєрадісною господинею. Повернулась на роботу. Влітку Сергій та Марина поїхали відпочивати на море.

Це був другий медовий місяць їхнього спільного життя. Через місяць після повернення з’ясувалося, що Марина ваrітна. У встановлений термін народилася дочка.

З родимою плямою під правою лопаткою. Такою самою, як у Анюти. — Ось що мала на увазі Анюта, коли сказала, що ми незабаром зустрінемось, — сказала Марина чоловікові і лише тоді розповіла йому про свій сон.

КІНЕЦЬ.