Після того, як не ста ло батька, мама попросила мене взяти її до себе в місто. Я ніяк не могла задовольнити її nрохання, адже у мене була вагома причина

 

Ось уже 10 років, як ми з чоловіком та двома дітьми живемо у місті. Нам дуже сильно допомагають його батьки, навіть подарували нам троячку в хорошому районі. Вони дуже заможні люди, але я чудово знаю, що досягли вони цього шляхом величезних праць та випробувань. Щодо моїх батьків, то вони народилися і все життя прожили у селі. Жили досить скромно. Нині мамі 65, а рік тому не ста ло мого тата. І весь цей рік мама благає мене забрати її до себе. Каже, що в селі дуже важко, вона одна, їй нема з ким поговорити, вона нудьгує весь день. А мене вона мотивує тим, що допомагатиме з дітьми. Я спробувала пояснити мамі,

що живемо ми у квартирі свекров, і вони точно не будуть у захваті, коли дізнаються, що я оселила в подарованому їхньому житлі ще й маму. Гаразд ще, якби мама була лежачою та безпорадною – тоді б жодних питань. Я б сама до неї переїхала. Але вона у розквіті сил, все вміє робити по дому, тільки нудьгує. Мій батьківский будинок дуже маленький. Якщо навіть його продати, навряд чи вдасться купити у квартирі щось придатне. Коротше, мама дзвонить мені щодня, дізнатися, чи я не змінила своє рішення. Я щоразу відповідаю відмовою – а вона завжди ображається. Сьогодні ввечері теж дзвонитиме. І я вже не знаю, чим їй відповідати.

КІНЕЦЬ.