Ми щойно ступили на подвір’я, як свекруха одразу ж зауважила, що в селі потрібно багато працювати. Ця поїздка залишила у мене безліч спогадів. А матір мого чоловіка ніяк не могла заспокоїтись та постійно повторювала, що я не гідна її сина і ледацюга, б не пройшла перевірку селом.

Мій чоловік Василь проживає в місті понад вісім років і, якщо не сказати, що він з села, то ніхто не здогадається. На нашому весіллі свекруха одразу ж заявила, що у нас немає часу на відпочинок, бо ми повинні працювати. Звичайно, наші думки на весіллі були зосереджені на іншому, тому ми не зважали на ці слова. Але пізніше я їх згадала і зрозуміла, що свекруха серйозно налаштована.

Перший раз, дорогою до батьків Степана, я милувалась природою. Там було так красиво: скрізь високі зелені дерева, за полем – ліс та озеро. Повітря свіже, одна насолода дихати ним. Навіть відсутність зручностей у будинку, не турбувала мене, бо ми приїхали всього на тиждень.

Однак, коли тільки зайшли на подвір’я, свекруха почала роздавати завдання, які треба було виконати до кінця дня. Мені довелося мити, чистити та смажити карасів, яких свекор наловив у озері на вечерю. Василь намагався постояти за мене, проте свекруха нагадала йому, що вона ще на весіллі попередила, що лінуватися нікому не дозволить. Щоб уникнути конфлікту з першого дня, я зайнялася цим завданням мовчки. Тим часом Василь з його батьком ремонтували двері у хліві.

Цілий день нічого не їла. До столу сіли лише ввечері, перед сном. Я очікувала на багаті страви на столі, але наші очі побачили лише варену картоплю та рибу, що я сама й посмажила. Єдине тішило, що ми взяли з собою солодощі, сир, ковбасу та інші смаколики.

Ніч промайнула неймовірно швидко. Нас знову розбудили о шостій ранку. Ми працювали цілий день, без повноцінного харчування. Наш сніданок складався з бутербродів, які привезли з собою. А на обід не отримали жодної крихти. Це було дивно, оскільки в господарстві багато курей та худоби, але їжі для нас не знайшлося. Здається, що це був спосіб виховання через голод. Ввечері я втомилася від сільських буднів і зажадала повернутися додому в місто. Батьки Василя не стали затримувати. Увесь цей час до нас ставились, як до безплатної робочої сили, як до рабів, а не як до найдорожчих гостей. Я не боюся роботи, проте це вже було занадто.

Після того, як ми відвідали село, свекруха цілий рік дзвонила Василеві й переконувала його, що я невдячна та погана жінка. На щастя, мій чоловік відразу присік її дурні розмови. Незабаром він навіть заявив своїй матері, що більше не бажає говорити на цю тему з нею.

Цей рік був важким для нас, оскільки ми придбали квартиру в кредит та працювали дуже наполегливо, щоб виплатити його якомога швидше. Весною нас знову запросили в село, і я згодилася, хоча ця ідея мені не сподобалась.

У селі є загальне стадо корів, яке кожен власник випасає по черзі. Батько Василя травмував ногу і потребував допомоги. Ще до того, як ми прибули, свекор і мій чоловік провели виховну розмову зі свекрухою, щоб вона не починала займатися нападами на мене без належних підстав.

Нас частували бараниною, але м’ясо мало специфічний запах, ми не звикли до такого. Я особисто не можу їсти баранину через її запах, і навіть Василь відмовився. Добре, що знову взяли свої продукти, які купили дорогою в село.

Я не знаю, як так сталося, але я проспала до обіду. Тому ввечері мусила слухати докори свекрухи за те, що так довго спала.

Наступного дня ми пішли на пасовисько разом з чоловіком. Я одягла гумові чоботи та взяла дощовик на всякий випадок. Але потрапивши під зливу, наскрізь промокла. Ще й у болоті застрягла. Я не могла стримати своїх сліз, хоча Василь намагався мене підбадьорити. На вечерю знову була баранина, але я поласувала лише шматком хліба і пішла спати. Рано вранці ми повернулися додому.

Історія повторювалась знову і знову – цілий рік свекруха телефонувала, нарікаючи на мене і стверджуючи, що я не гідна її сина. Нарешті, я заблокувала її номер, але ця проворна стара знайшла спосіб продовжити свої дзвінки – вона почала телефонувати з номера свого чоловіка.

Цього тижня нас знову запросили до села на вихідні. Однак, я вже на сьомому місяці вагітності й не можу дозволити собі фізичні навантаження, тому відмовилася їхати. Хай їде чоловік. Приготувала йому їжу, аби не голодував. А сама залишилася вдома. Мені зараз треба відпочивати й берегти свою нервову систему, а з такою свекрухою це неможливо.

КІНЕЦЬ.