Софія довго ходила по різних співбесідах і ніяк не могла знайти те, що їй потрібно. Та ось уже три тижні випробувального терміну минули і тепер вона дизайнерка у великій фірмі меблів. Перші дні надихали її на роботу і дівчина прямо таки викладала всі свої сили на повну.

Під час обідньої перерви до неї прийшов син, він тихенько попросив у матері яблучного соку, але вона у відповідь прошепотіла, що зараз у них немає коштів на таке. В кінці місяця обов’язково купить.

Соня шукала роботу дуже довго, а весь цей час потрібно було за щось жити із дитиною, тому і заощадження потихеньку закінчувалися. Вона могла дозволити собі наразі лише найнеобхідніше. А про сік вже і мови не було. Скільки разів дівчина плакала після того, як відмовляла своїй дитині у черговій шоколадці, цукерочці.

В цей час недалеко від мами і дитини стояла керівниця. Вона почула цю розмову зовсім ненароком. Після обідньої перерви покликала до себе у кабінет підлеглу і запитала точну адресу її проживання, нібито для документів.

Увечері Софія поверталась із роботи і була шокована, коли прямо біля під’їзду побачила знайомий автомобіль. Відразу здалось, що це машина керівниці. Коли Софія піднялась, то під дверима квартири стояв ящик соку, та цілий пакет солодощів. Двері були уже відчинені, а на порозі стояла Наталя Борисівна і щось мило бесідувала із Тимофійком.

– Доброго вечора! – здивовано почала розмову Соня.

– Доброго вечора, Софіє, у вас такий чудесний син! Аж настрій мені підняв. А я тут, власне кажучи, через те, що забула виплатити вам гроші за випробувальний термін і дати премію. Ви мене порадували з перших тижнів роботи.

– Звичайно, дякую. А що це під дверима за ящики? – запитала Софія знову.

– А це передноворічний подарунок від нашої фірми – усміхнулась жіночка.

– Я навіть не знаю, як Вам дякувати!

Мама із сином обійнялись та почали сміятися. Ніколи ще Софія не працювала в такій компанії, де настільки цінують своїх працівників і переймаються їхніми проблемами.

І це ще раз доводить, що хто шукає, той завжди знайде.

КІНЕЦЬ.