Я прожив із своєю вже колишньою дружиною чотири роки, і за цей час у нас народилося двоє дітей.

Якось вона залишила нас зі своєю матір’ю, щоб шукати роботу в іншому місті, а з часом її візити до дітей ставали дедалі рідшими.

Зрештою, вона таки повернулася, зібрала речі і сказала, що більше не любить мене і йде назавжди.

Ми подали на розлу чення, і Оксана залишила мені дітей, пообіцявши забрати їх до себе, коли буде готова.

Моя теща допомагала доглядати дітей, поки я був на роботі, але одного разу вона натякнула, що будинок, в якому ми жили, належить їй, і нам треба з’їхати, бо ми з Оксаною більше не родина.

Це було щось приголомшливе – почути, що в той час, як моя колишня дружина зра джувала мені з іншим чоловіком, покарання нестиму саме я.

Я зрозумів, що теща ніколи не думала про те, що в будинку живуть і її власні онуки.

Ми були змушені покинути будинок: ми переїхали до села, де жили мої батьки.

Спочатку було важко, тому що мені довелося шукати роботу на новому місці, щоб утримувати сім’ю.

У результаті я влаштувався сільську школу завідувачем господарством і зайнявся бджільництвом, що приносило додатковий дохід.

Якось приїхала моя колишня теща і попросила показати їй онуків.

Я нагадав їй, як вона вигнала нас на вулицю посеред зими, і попросив її більше ніколи не з’являтися в нашому житті.

КІНЕЦЬ.