– Після того, що ви мене вигнали надвір, у мене до вас ніяких родинних почуттів не залишилося! А як прислуга, ви мене цілком влаштовуєте! – Обурено промовив він рідним

– Довго ти ще збираєшся нас примушувати батрачити? – обурено промовила Христина.

– А хто вас змушує? – з усмішкою поцікавився Павло.

– Це не я до тебе прийшов, а ти до мене!

– Так у мене становище складне, я по допомогу прийшла! – відповіла Христина.

– А ти тут починаєш!

– Христино, я нічого не починаю, – Павло припинив усміхатися.

– Угода була? Була! Угода була справедлива? Мені здається, що на всі сто! Які претензії?

– А от одразу видно, що в тебе совісті немає, – Христина скривила гримасу невдоволення. – До тебе рідна сестра прийшла по допомогу, а ти про угоду згадав!

– То ти могла не погоджуватися! – відповів Павло. – Могла просто віддати борг, а потім позичати знову! Але із віддачею проблема виникла, я запропонував альтернативу! Ти погодилась! До мене якісь питання?

– Паша, але мені швидко треба! У мене там горить! – наполягала Христина.

– Купівля мобільного телефону – це не перша потреба! А до завтра твій телефон тебе чудово зачекає у крамниці! Але до завтра ти чесно заробиш свої п’ять тисяч, яких тобі не вистачає!

– Ти насправді знущаєшся, чи тобі задоволення приносить сестру принижувати? – прикрикнула Христина.

– Я ні з кого не знущаюся! А чесна праця людину не принижує, а підносить! – серйозно промовив Павло. – Бачиш, я ж для тебе намагаюся!

– Все зрозуміло, – відповіла Христина. – Ти мені мстиш! Я тебе в дитинстві карала, а ти мені зараз мстиш!

– А ти розумієш, що мені, як старшій сестрі, доводилося це робити?

– Мати на мене вас із Наташкою звалювала, а мені самій теж жити треба було!

– Христино, з того часу минуло вже стільки років, що я не ображаюся за те, що ти мене в кімнаті з Наташкою зачиняла, а сама гуляти тікала.

– І не думав я мститись! І ставлення у мене до тебе не особливе, а як до всіх родичів.

– Що до тебе, що до Наташки, що до матері! Я навіть до ваших з Наталкою чоловіків ставлюся, як до рідних!

– Теж на себе орати змушуєш! – з докором промовила Христина.

– А це вже їхній вибір, я лише можливість пропоную! – Павло погрозив пальцем. – І зауваж, це вже понад той борг, що на них висить!

– Який ти хитрий! – Фиркнула Христина. – Всі в тебе при ділі, один ти в білому!

– Так! – Павло підвівся з крісла. – Я у білому! – Він сперся кулаками об стіл. – Це ви до мене ходите, як на роботу, а не я до вас!

– А я одразу сказав, халяви не буде! Ви не повірили? Ось і перевіряйте на своїй шкурі!

– Що ж ти такий злий? – відсахнулася Христина.

– Я не злий, я справедливий! – Відповів Павло й опустився в крісло.

…Сімейні стосунки – це повага, допомога, взаємовиручка, підтримка і, звичайно, любов. Але, якщо десь щось пішло не так, то рано чи пізно воно вилізе назовні. А яку форму набуде – одному Богові відомо.

У житті Павла вийшло так, що рідню він не шанував. Не любив, не поважав і взагалі не хотів мати з ними жодних справ. Але це ще треба було пояснити рідні, яка не хотіла розуміти, що були якісь шорсткості.

Павло був молодшою ​​дитиною у родині. І було у нього дві старші сестри: Христина, на десять років старша, і Наталя – на шість. І була б йому уготована доля улюбленого синочка, якби гостро не стояло питання грошей.

Батько Павла з появою сина вирішив, що троє дітей – це багато. А йому віддавати половину зарплати на аліменти дещо дешевше, ніж віддавати всю, та ще шукати підробітки.

У результаті мати, Зоя Андріївна, не досиділа декрет і вийшла на роботу. Так ще й після роботи шукала, де б підробити.

А Павла скинула Зоя Андріївна на дочок. Спочатку все лягло на плечі Христини. Та чинила опір, але Зоя Андріївна дохідливо пояснила, що до дитячого будинку приймають і дванадцятирічних неслухняних дівчаток.

Довелося Христині погодитись, але це не змусило її змиритися. Що могла, вона скидала на плечі Наталки, що підростала.

А той факт, що Христина, коли почала цікавитися хлопчиками, замикала брата з сестрою в кімнаті й тікала гуляти, врізався в пам’ять, як найстрашніший спогад із дитинства.

Але не цей момент відвернув Павла від родини.

Матір він чудово зрозумів, коли виріс. Вона вибору не мала, бо їсти хотіли всі. Христину він також зрозумів.

Молода дівчина хотіла гуляти, але мала два причепи, з якими на неї хлопчики навіть дивитися не стануть.

І Наталю Павло розумів. Навіть за те, що та чубила брата, коли вони вдвох залишалися.

У нього свої інтереси, він хотів грати, до сестри чіплявся. А у тієї свої турботи на думці. І турботи ці ніяк з молодшим братом були не пов’язані.

А розкол у душі Павла настав, коли він з армії повернувся.

– Синку, жити тобі тут нема де, – сказала Зоя Андріївна. – Христина заміж вийшла, доки ти служив. Ось на дитину чекає.

– А Наталка саме збирається заміж. І сам розумієш, чоловіка до нас у будинок приведе!

– А чому я маю це розуміти? – спитав Павло. – У їхніх чоловіків своїх квартир немає?

– Як бачиш, ні! – відповіла Зоя Андріївна. – Так і нам два мужики у господарстві набагато краще, ніж один ти!

– Мамо, я сподіваюся, ти жартуєш? – не вірячи своїм вухам, спитав Павло.

Але тут під’єдналися сестри.

– Слухай, ти відслужив, то тобі держава багато чого дати готова! Ось і бери! А ще краще в поліцію йди!

Там і квартири дають, а якщо що, гуртожитком обійдешся! – сказала Христина.

– Ти чоловік! – Підтримала сестру Наталя. – Тобі простіше і влаштуватися, і жити, а куди ми з чоловіками підемо?

Павло хотів натякнути, що чоловіки сестер, як би, теж мужики. І вони мають дбати про свої сім’ї.

Але зі слів сестер і матері зрозумів, що вони вже давно все вирішили, і жити йому в його рідному помешканні не дадуть.

– Гаразд, дідько із вами! – сказав Павло. – Не пропаду!

– Ти на нас не ображайся! – гукнула навздогін мати. – Якщо зовсім погано буде, ти приходь! Просто вийшло так, що заміж їм захотілося, а де жити?

– Та зрозумів я все, зрозумів, – відмахнувся Павло.

– Синку, вони своїм житлом охазяйнуються, то я будинок потім тобі відпишу! – обіцяла Зоя Андріївна.

– Не треба, мамо! – відмахнувся Павло. – Я не пропаду! У мене школа життя за спиною, не те що у цих!

Кого він мав на увазі під цими – незрозуміло. Чи то сестер, чи їхніх чоловіків. У будь-якому випадку значення це не мало.

З документами та худим рюкзаком Павло залишив рідне село.

Тремтячи у маршрутці до міста, Павло вирішив, що ніколи він не прийде до них по допомогу.

Відвідати – так, у гості – так, а по допомогу, навіть якщо пропадати буде – ні!

А в будинок, що мати обіцяла йому залишити, він не вірив. Якщо його так легко з дому вигнали, то й потім на нього знайдуться господарі.

Поки розбита маршрутка ковтала кілометри, Павло задумався про бізнес, про який мріяв з хлопцями на службі. У всіх у них були посвідчення водія.

А водії вантажівок були потрібні завжди й скрізь. А якщо, поки здоров’я є, добре поорати, то потім можна й розвернутися!

Павло їхав з упевненістю, що всього досягне. Хотілося втерти носа сестрам та їхнім чоловікам.

З яким настроєм розпочнеш бізнес, так цей бізнес і житиме. Павло занурився в думку: «Або досягну, або Богу душу віддам !»

В перший рік свого плавання на хвилях підприємницької діяльності, Павло додому не приїжджав. Просто не було часу.

Другий рік, – на маршрутці чи автобусі.

Третій та четвертий рік – катався на таксі.

А потім, як сів за кермо власної машини, так з кожним роком машини лише дорожчали. А на сьомий рік – вже можна було нікуди й не їхати – справи пішли вгору.

За цей час Христина з чоловіком побудували будинок в іпотеку. Наташка перебралася в місто, де у її чоловіка виявилася щедра тітка. Залишила квартиру племіннику із дружиною, і, відповідно, – світ живих.

А мати продала будинок, і купила малосімейку на околиці.

Але контакту із ріднею Павло не втратив. Може й хотів би втратити, та всі його спочатку покликали на новосілля, де розкрили обійми подарункам заповзятливого брата. А потім стали в гості зазивати та й самі напрошуватися.

Павло в гості іноді заходив, але дуже рідко. Все ж таки справ було багато, а до себе не запрошував.

– Я дома майже не буваю, робота, – виправдовувався він. – Там і прибрати треба, та й взагалі, більше на нежитлове приміщення схоже!

А потім до нього на роботу прийшла мати. На розвідку, так би мовити. І попросила трохи грошей. У борг. Саме у борг! Присягалася, що отримає пенсію, одразу ж віддасть.

Павло дав. Чи чекав він, що мати поверне? Ні, звісно! В принципі, матері можна і пробачити, та й гроші давав не останні. Так і сума смішна, – п’ять тисяч.

А за кілька місяців прийшла Христина. І теж почала просити в борг. А потім і Наташа підтяглася. Так і їхні чоловіки, по-родинному, стали в гості заходити.

– Так ви ж мене дійною корівкою зробити хочете! – усміхнувся Павло, коли за черговим прохачем зачинилися двері. – Ну-ну!

Посидів він, пригадав, кому і скільки давав, до записника записав. Зрозуміло, не мільйони. Береги рідні поки що бачили. Але дай лише час, і блокнотика не вистачатиме.

Зачекав він, поки на кожному повисне борг у п’ятдесят тисяч, а потім висунув умову:

– Я не мільярдер і гроші я не друкую, – сказав він, зібравши рідню разом. – За кожним із вас уже борг у п’ятдесят тисяч. Це межа, яку я можу позичати. Ліміт, так би мовити, довіри.

Якщо потрібні гроші у борг? Спочатку поверніть, що вже брали!

– А де ми їх візьмемо? – обурено запитала Христина.

– Ні, якщо ви віддавати не збиралися, то я вам ніколи більше давати не буду! – Павло посміхнувся. – Рідня ріднею, а гроші – грошима!

– Синку, а якщо гроші дуже потрібні? – Запитала Зоя Андріївна.

– Ну як варіант, я можу запропонувати їх заробити! – Павло посміхнувся. – Дівчина у мене з’явилася, але теж із бізнесу.

А вдома у нас і приготувати треба, і прибрати, і випрати! А щоб чоловіки не відчували себе неповноцінними, то мені й на офісі працівники потрібні.

Іноді меблі посовати, іноді машину розвантажити, та і вдома по ремонтній частині!

– Працювати на тебе? – обурилася Наталка.

– А чому б і ні? – Павло розвів руки убік. – За вами борг! Значить, я більше не дам просто так.

– А якщо попрацюєте, то роботу я оплачу, як домовимось! А якщо ми всі рідні, то ви кажете, скільки потрібно, а я кажу, що треба за ці гроші зробити!

– І про борг у п’ятдесят тисяч не нагадуватимеш? – Запитала Христина.

– Ні, не буду, – відповів Павло. – А якщо ви його віддасте, то я знову можу дати! Але саме у борг!

Подумали родичі та й погодилися. Ні, звичайно, дикість якась, у рідної людини в служницях і кухарях ходити, але платив Павло щедро, і чесно.

Хоча нотки обурення періодично проскакували в промовах тих, хто просить.

– А чи не уявив ти себе паном? – Вигукнула Христина. – І всі тут на тебе орють!

– Он, навіть рідню примушуєш за собою прибирати, та собі готувати!

– За що ти нам так мстиш, що в обслугу до себе влаштував?

– Ти, сестричка, одного не розумієш, – Павло розвалився у кріслі. – Коли ви мене з дому виставили, нікому з вас не було справи, як мені виживати!

– Просто випхали – і все! І навіть думати забули!

– А я не здався! Я досяг! А ви?

– Це ж ви до мене з простягнутою рукою прийшли! І що ви думали, що я вас напуватиму, годуватиму, утримуватиму?

– А самі ви чого варті? Я був у набагато гіршому положенні, ніж ви!

– У вас домівка була! А я з однією торбою речей. Але я зміг, а ви – ні!

Христина дивилася на брата здивованими очима.

– Сама запам’ятай і всім іншим перекажи, як ви до мене поставилися, так і я до вас ставитися буду!

– Після того, що ви мене вигнали надвір, у мене до вас ніяких родинних почуттів не залишилося! А як прислуга, ви цілком мене влаштовуєте!

– Отак, значить? – глухим голосом запитала Христина.

– Ага! – Задоволено відповів Павло. – І ще! Тепер ваша робота в моїх очах подешевшала вдвічі!

– Захочете тих же грошей, працювати доведеться вдвічі більше!

– Може, ви хоч так зрозумієте, що кожен сам відповідає за свою долю! А якщо хочеш щось мати, зароби на це! Ну, чи припини хотіти.

Місяць від рідні не було жодного звуку. А потім прийшла мати й поклала перед сином п’ятдесят тисяч, що заборгувала. Потім тихо сказала:

– Пробач, синку, я не мала рації …

І вона пішла, щоб більше ніколи не приходити та не дзвонити. Так і сестри з чоловіками не з’являлися. Але гроші повернути не додумалися.

Павло і не наполягав. Нехай то буде його прощальний подарунок! А на нього чекала грандіозна подія – він зібрався одружитися! Тож родина у нього все ж таки буде – маленька, але любляча…

Як вважаєте, слушно вчинив Павло, помстившись за свої поневіряння? Чи все ж таки перегнув палицю? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.