Із дружиною розлучилися п’ять років тому. Вона зараз із новим чоловіком живе за кордоном.

Синові 12 років і він після нашого розлучення був у моїх батьків, дружина тоді говорила, що це тимчасово, що вона обживеться на новому місці і одразу його забере. Незабаром у колишньої дружини з’явилася донька і знову переїзд нашого сина відклала доти, доки не підросте її дитина.

Виправдовуючи це тим, що вона не матиме достатньо часу для нього. Минуло чотири роки з її від’їзду, і за цей час дружина бачила сина лише один раз.

Я зрозумів, що вона вже відвикла від нього, не дуже хоче брати дитину до нової родини. За цей час я познайомився з дівчиною, сказав їй, що маю сина.

Вона сприйняла це нормально, навіть намагалася потоваришувати з ним. Я постійно забирав його до себе на всі канікули, сам їздив і до батьків, і до сина, тому він не почував себе покинутим.

Коли ми були ще не одружені, утрьох проводили багато часу, і я подумав, що тепер, коли ми вже одна сім’я, я можу забрати сина до себе, тим більше, що нещодавно з’явилася спільна дитина, теж син. Дружина сприйняла це без ентузіазму, але я подумав, що згодом вона звикне і все стане на свої місця.

Але незабаром я зрозумів, що мого сина вона не любить, що він її постійно дратує. Часто дружина, роблячи зауваження, переходить на крик.

Я розумію, що сина всі шкодували і не виховували належним чином. І родичі, і бабуся все робила за нього сама і тепер він навіть свою одежу не може скласти, все в його кімнаті розкидано.

Я намагаюся пояснити йому, як треба поводитися, що він уже дорослий хлопчик і повинен сам себе обслуговувати. Що потрібно берегти свої речі, не бруднити їх, бути акуратним, шанобливо ставитись до інших людей. Важко це.

Він дуже любить брата і постійно з ним возиться, але після того, як дружина одного разу в гніві сказала, що він такий самий, як його недолуга «матуся», син замкнувся в собі, не хоче спілкуватися  навіть зі мною.
Цього вихідного дня син зібрав свої речі і сказав, щоб я відвіз його до бабусі назад.

Сказав, що в нього там і друзі залишилися, і до школи він звик ходити там. Коли я почав його вмовляти, син сказав, що сам поїде.

Тепер не знаю, що робити. Як пояснити батькам, що я не зміг стати для сина справжнім батьком?

Швидше за все, після цього вони не захочуть спілкуватись і з моєю дружиною. А я вже думав, що нарешті я теж маю справжню родину.

КІНЕЦЬ.