Маю молодшого брата Ігоря. Ми з дитинства були з ним дуже дружні, ніколи не сварилися і, тим більше не билися. Я старша за Ігоря всього на три роки, але мене батьки завжди залишали за головну.

Я доглядала брата, коли він гуляв у дворі, годувала його і допомагала одягатися. Мені навіть подобалося це робити. Ігор не був примхливою дитиною. Коли я закінчила школу, батьки оплатили моє навчання в інституті.

Власне, те саме вони зробили й для молодшого брата. Ми після навчання не стали повертатися до батьківського дому, а почали жити окремо. Я незабаром вийшла заміж, а Ігор жив на орендованій квартирі з друзями. Батьки періодично привозили нам пакети із продуктами. Загалом, допомагали чим могли.

Наші мама з татом все життя пропрацювали на шкідливому виробництві. Щоправда, на додаток до пенсії це особливо не вплинуло. Тому коли батьки вийшли на заслужений відпочинок, ми з Ігорем домовилися допомагати їм щомісяця.

Ми передавали рідним на їхні потреби 5 тисяч гривень. Коли в когось із нас виникали матеріальні труднощі, інший вносив усю суму, і навпаки. Ні сварок, ні суперечок з цього приводу ми не мали.

При цьому коли батькам потрібна була допомога, до них приїжджали ми з чоловіком, і брат. Ремонт у квартирі, генеральне прибирання, вивіз будівельного сміття – ми все робили разом. Проте наша ідилія закінчилася, коли у житті Ігоря з’явилася Даша.

На перший погляд, вона мені здалася звичайною дівчиною. Так, не красуня, але з пишними грудьми та білозубою посмішкою. Мені хотілося, щоб мій брат був щасливий, тому я нічого не мала проти Даші.

Батьки також прийняли дівчину як рідну. Річ у тому, що брат наближався до 30-річного віку. А, як відомо, якщо чоловік не одружився до 30, то потім навряд чи його заманиш до РАГСу.

Тому, коли Ігор привів Дашу до батьківського дому та представив її як свою наречену, наша мама навіть розплакалася від радості. Весілля молоді зіграли не особливо галасливе, – запросили з десяток своїх друзів та близьких, а потім поїхали на курорт.

Після повернення з відпочинку, невістка стала “показувати свої кігтики”. Якось я заїхала до брата, щоб взяти у нього 2500 гривень для батьків. Плюс ми домовлялися обговорити суму яку ми зможемо виділити, щоби відправити батьків до санаторію.

Але, коли Даша почула про суму, то відразу встряла в нашу з Ігорем розмову: “Взагалі-то у нас зараз таких грошей немає. Ми – молода сім’я, це нам всі повинні допомагати. Нам накопичувати на свої потреби треба, а не на батьківські”.

Я не стала нічого відповідати невістці, вирішивши, що молоді повинні спочатку самі розібратися. Мені не хотілося бути свідком їхньої сварки. Наступного дня мені зателефонував брат.

Він м’явся і перепрошував, сказавши, що зараз насправді не може допомогти батькам матеріально. Він попросив мене вкласти всю суму і пообіцяв найближчим часом все відшкодувати.

Однак, коли настав час давати гроші наступного місяця, брат знов дав задню. Я вже не приїжджала до нього особисто, бо не хотіла перетинатись із Дашею. Як виявилося, вона й без того постійно чергувала біля телефону.

Коли я почала соромити брата за те, що він не хоче допомагати своїм старим батькам, невістка, мабуть, вихопила в Ігоря телефон:

– Чому це ми зобов’язані їм допомагати?
– Взагалі я розмовляла не з тобою, Даша, а з Ігорем. Це він – мій брат, а не ти. Рішення про допомогу матері з батьком, коли вони вийшли на пенсію, ми приймали спільно. А ти, як я пам’ятаю, останні кілька місяців на роботу взагалі не ходиш і нічого не заробляєш. Тож і права голосу у цій ситуації не маєш, – жорстко відповіла я.

Після цього брат сказав мені, що передзвонить. Потім ми зустрілися з Ігорем на вулиці, він чекав на мене біля мого під’їзду.
– Підемо до хати, там і поговоримо”, – запропонувала я.

-Ні, я заходити не буду. І ти до нас з Дашею більше не приходь. Ти дуже її образила і повинна просити вибачення за свої слова. Даша – моя дружина, і я хочу, щоб ви з батьками її любили та поважали. В іншому випадку, я більше не хочу бути членом вашої родини, – відповів мені брат, збираючись іти.

– Ігорю, стривай! Що ти таке кажеш? Ти – мій рідний брат, ми стільки всього разом пережили. Вона тільки прийшла в нашу сім’ю і вже встановлює свої порядки. Невже ти насправді вважаєш, що не зобов’язаний допомагати батькам? Хіба це – не злочин з твого боку? – запитала я.

– Можливо, ти й права, але ми з Дашею поки що накопичуємо на квартиру. Мого заробітку на все не вистачає, – став виправдовуватися брат.
– Можливо, твоїй дружині теж варто вийти на роботу, щоб полегшити твою долю? – не витримала я.

– А це – вже не твоя справа, – сказав мені брат, стиснувши кулаки. – Можливо, це я не хочу, щоб моя дружина не працювала, – сказав Ігор.
Я з жалем подивилась на брата. Ніколи ще я не бачила його таким змученим та злим. З дитинства він був добрим та веселим хлопчиком. Що ж ця Даша з ним зробила?

Ми з Ігорем так і не дійшли єдиного рішення. Він сказав, що не допомагатиме батькам невизначений час і знову зажадав, щоб я просила вибачення перед Дашею. Я, звісно, відмовилася. На тому ми розлучилися. Але найгірше було попереду.

За місяць наша мама збиралася відсвяткувати ювілей. Вона запросила і мене з чоловіком, та Ігоря з дружиною. Ось тільки брат відповів категорично: “Я за один стіл з Кариною не сяду. Вибирайте: або прийдемо ми з Дашею, або Карина з Кирилом”.

Мама ж, здивована такою відповіддю, сказала: “Я запрошую всіх. Приходити чи не приходити – це лише ваш вибір”. Ігор на свято не з’явився, він навіть не зателефонував матері, щоб привітати та повідомити про своє рішення.

Я була шокована таким вчинком. Ну, гаразд, він зі мною посварився. Хіба це – привід псувати свято рідної матері? Після цього невеселого Дня народження я неодноразово пробувала додзвонитися до Ігоря і пояснити, що він поводиться неправильно.

Але він не брав слухавки, а під кінець мені відповіла Даша. “Не дзвони сюди більше. Ігореві не потрібні такі родичі”, – випалила невістка і відключилася, не давши мені навіть відповісти.

В останні місяці я одна допомагаю батькам. Добре ще, що чоловік з розумінням ставиться до ситуації, що склалася. На те, що молодший брат зрозуміє, я вже не сподіваюся. Не знаю, де він знайшов свою Дашу, але вона його до добра не доведе.

КІНЕЦЬ.