Коли народилася наша дочка, свекруха ухвалила зухвале рішення переїхати до нас із чоловіком. Я кипіла від обурення, відчуваючи, що мої інтереси та переживання ігноруються.

Я думала, чому вона не може просто залишитися у своєму будинку, спілкуватися з друзями і вдаватися до своєї звичайної балаканини з сусідами…

Я завжди була впевнена у своїй здатності ефективно справлятися з вихованням дочки та домашніми справами.

Однак моя свекруха, Людмила, стала постійно втручатися і давати мені поради щодо кожної дрібниці. Я зберігала терпіння, хоча воно виснажувалося день за днем.

Кілька разів я ділилася своїм невдоволенням із чоловіком, але він мовчав.

Критика його матері варіювалася від способу приготування макаронів до води, яку я використовувала для варіння картоплі. Можна сказати, у неї був нескінченний список зауважень щодо догляду за дітьми.

Якось, доведена до краю, я сказала свекрусі, що мені потрібно побути одній, тонко натякнувши на її небажану присутність у нашому домі.

Вона дуже обра зилася, дорікнула мені невдячності і категорично відмовилася йти.

Вона була переконана, що не може залишити сина і внучку під опікою такої невмілої хатньої робітниці, як я. Я почувала себе розгубленою, з жа хом думаючи про ворожість.

Я лише мріяла, щоб чоловік зрозумів мою ситуацію. Але його мовчання змусило мене задуматися про розлу чення – думка, яка одночасно ляkала і заспокоювала.

КІНЕЦЬ.